Талан
Шрифт:
Юркович (вийшов з дальньої уборної, хитаючись). Неподражаемо!.. Антик! Мы малороссы! Рrachtvoll!.. Сharmant Delicieux! [2] И все не она, а мой друг Котенко... потому - крот... и Гирявый, ура!!
Гирявий (сіпа). Що ти? Антипів он!
Юркович. О? Громовержец!.. Испаряюсь! (Ховається).
Антипов (у дверей № 1). Можно?
Лучицька. Войдите.
Антипов (входить).
2
– Чудово! (Нім.) Прекрасно! Чудово! (Франц.)
Лучицька. Вы довольны? Очень рада. А я боялась, что будете бранить... я сегодня как-то расстроена...
Антипов. Вы сегодня восхитительны, моя дива! За одно только журю и буду журить: грех, большой грех! Для такого таланта рамки малы; он рвется из них, а они давят... Мелко, мелко для вас! Поймите это! Пора на широкое, могучее море!
Лучицька. Море пустынно й нелюдимо, на нем и затеряться, и утонуть легко; родная ж речка с зелеными вербами и безопаснее, и симпатичнее.
Антипов. Полноте ребячиться; вам и моря мало... океан вас ждет безбрежный... Нет, я теперь от вас не отстану...
Лучицька. Я хоч й робка, но упорна...
Молодь (входячи). Непорівнянна! Пишна! Богине наша! Браво!! (Аплодують).
Лучицька (розчулено). Дякую, дякую, мої любі! Спасибі, голуб'ята, за щирість! Нате вам на спогад! (Роздає з букета квіти).
Всі цілують їй руки.
Всі. Спасибі! Слава! Слава!!
Антипов. Ну, теперь и меня придавят... Эх, юность горячая, - завидно!.. Пропустите хоть ветерана! (Пробирається).
Котенко (в двері). Господа, полиция запрещает... Прошу вас! Это беспорядок... Сейчас начало! (Гирявому). Давайте занавіс. (Сердито своїм). Завела чисто содому!
Квятковська. Ще й не те заведе!
Котенко. Господа, прошу очистить сцену!
Метушня. Дзвінок. Всі виходять. Котенко і Квятковська - за лаштунки.
Лучицька та Квітка.
Лучицька (тре собі одеколоном виски). Як дрижить у мене все... Яка радість, яка втіха висока!.. Якого ж ще раю? Одваги, Марусю, більш одваги і сталості! І доля нас не злама! (Виходить на передкін).
Квітка (підбіга з букетом). Царице моя! Провідна зоре! Ви окували мою душу, сп'янили...
Лучицька (збентежено). Тихо, бога ради... Ні слова, Антон Павлович, ні згука! Минуле зосталось за нами: воно нас не дожене, та й ми до його не вернемось...
Квітка. Чому не вернутись, чому?
Лучицька.
Гирявий (підбіга). Ваш зараз вихід.
Лучицька. Чуєте? Он що зове і тягне мене! Он чия тепер я рабиня! (Показує рукою на кін).
Квітка схопився за голову.
Завіса
ДІЯ ДРУГА
Середина розкішного покою в готелі. Двері просто - вхідні, направо - до кімнати. По стінах вінки; на столах і усюди багато коштовних речей.
Палажка, Марина, потім лакей.
Маринка (за чаєм). Сьогодні Маруся краще спала, а то ті дві ночі ані на крихітку: то руки лама, то уставиться і дума щось, дума, ані озоветься.
Палажка (п'є з мисочки). І що їй сталося? Чи не зобидив хто? А може, наврочив? Так ні: всі забігають, навідують, і великі й малі, - всі зажурилися...
Маринка. Ох, не всі, не всі: Квятковська аж скаче, та й Юрій Савич радий, помічаю.
Палажка. Ох, оті кіятри, пропади вони пропадем! Тільки з чортами єднання. Всяк тобі з ними наклада. Примажеться, прибереться і почне перед миром ламатись: і регочеться, і співа, і танцює, і плаче, і репетує... А ті радіють, гукають, ляскають... один гріх і спокуса! (До лакея, що стукнув дверима). А ти не грюкай дверима!
Лакей. Невозможно основательно ногою: руки заняты-с.
Палажка. Принеси масла й сметанки.
Лакей. Сметаны нетути.
Маринка. Не сметаны, а сливок.
Лакей. Сливок? Понимаем; сейчас. (Виходячи). А то сметаны! Сметана одно положение, а сливки другое.
Палажка. А сливки в нас на дереві ростуть! От ще вовна! Ти йому по-християнськи, а воно тобі зуби скалить!
Маринка. Ситниці нема, а Маруся любить з маслом... Збігаю та куплю. (Одягається й іде).
Палажка і лакей.
Лакей (приносить сливки). Извольте-с; материал первого сорта.
Палажка. Ще хвастається. (Розгляда). Оце первий сорт? Охота по цих городах їздити та клопіт на голову брати!
Лакей (виходить). Известное дело: деревенщина - репа, а город - фантазия!
Палажка. Тпху на твоє пір'я!
Стук у двері.
Хто там? Тихше? Чого ви, пане? Вона просила, щоб їй покій дали.