Струм і мережі
Шрифт:
— Ну, твоя взяла. Але наступного разу тримайся! — Федір поплескав Сашка по плечу, підвівся і попрямував до душової.
Сашко зібрав шали, потягнувся, із задоволенням відзначивши, що перший робочий день скінчився непогано, попрямував до виходу. Раптом, ніби про щось згадавши, зупинився, повернув ліворуч, скочив на ганок і постукав у двері кімнати, де розташувалася лінійна служба.
Лещук сидів за столом і виписував наряди.
— Доброго вечора…
— Який до біса вечір? — майстер витер шию зім’ятою хустинкою. — Ще
Чекати довелося недовго. Сашко за цей час оглянув на стінах схеми й діаграми, погортав засмальцьований довідник.
Лещук поклав папери у течку.
— Зубриш? — кивнув у бік стіни зі стендами.
— Забув багато. А у вас, бачу, вимагають. У порту, де я раніше працював, також вимагали, але, звісно, не так суворо, — Сашко розвів руками. — А Кобзєв каже, що тут ганяють…
— Поганяєш вас… — Іван Михайлович насупився. — Учи як слід, А коли щось не зрозумієш — запитуй.
— Та ось зацікавило: навіщо потрібна така хитромудра церемонія — загородження, перевірки, нагляди, коли людей на робочих місцях немає?
— А раніше про це не думав?
— Ні.
— Зазубрював — і край?
Сашко махнув рукою: мовляв, саме так.
— Ростеш, значить, — констатував Лещук, — коли вже мислити почав. Якщо збагнеш суть правил, то й порушувати їх не будеш. Тим-то й цінні вони, що гарантують безпеку. — Він помовчав і додав: — Абсолютну, якщо всі приписи точно виконуються.
— Та воно так… — Кивнув головою Сашко й опустив голову. Лещук зрозумів: хлопець подумав про загиблого Крячка.
— Забувати про мертвих не можна, тим більше, що Крячко був хлопець хороший, — після паузи сказав майстер. — Але й боятися роботи не слід. То винятковий випадок. А ти будь уважним, правил технічної безпеки дотримуйся — й до ста років доживеш.
— Федя Кобзєв каже, що Льоня правила безпеки виконував.
— Це якщо з самим Кобзєвим порівнювати, — Лещук різко прим’яв мундштук цигарки й клацнув запальничкою. — А насправді Льоня не дуже зважав на всілякі приписи. Гадав, що після служби в Афганістані йому й сам чорт не страшний. — Майстер затягнувся цигаркою, відкинувся на спинку стільця. — Так, Крячко у дрібницях був педантом, прискіпливим і примхливим. Тому й роботу виконував акуратно. Але щоб правила… А ще про що Кобзєв просторікує? — ніби ненавмисне поцікавився Лещук.
Сашко махнув рукою:
— Та, мовляв, наряд неправильно виписали.
Лещук хмикнув і випустив довгий струмінь сизого диму:
— Степанові Фонарькову теж хотілося довести, що я не все врахував… Насправді ж усе було продумано: шинодріт — поза робочою зоною, за загородженням, тобто, вважай, ніби за стіною. Я вважав, що його варто винести з робочої зони, аби вважали діючим, не потикалися туди і заземлення не ставили. А ти, — спохопився Лещук, — не бери до серця. Можеш бути певним: для тебе техніка безпеки — гарантія на всі сто. І Кобзєв краще б не патякав,
«Отже, випадок винятковий», — подумав Сашко й підвівся зі стільця.
— Що ж, спасибі за консультацію. Коли щось не розумітиму, запитаю в бригадира.
— Краще в мене. — Іван Михайлович багатозначно похитав головою: — Доброго він тебе не навчить.
— А мені здалося, що бригадир тямущий…
— Так, він знається на справі, але… Може, в іншу бригаду перейдеш? Є вакансії…
— Ні-ні, — поспішно заперечив Сашко, — я уже звикнувся, до мене непогано ставляться і Кобзєв, і дядько Рем, і Лукін… Та й стаття, самі знаєте, не скрізь візьмуть.
— Що ж, тобі видніше.
6. Із стенограми
— Усі роботи на підстанції й усі заходи безпеки виконувалися згідно з нарядом, який видав майстер Лещук.
— Чому не було заземлено шинодріт, яким пройшов смертельний струм?
— Не передбачалося нарядом. Мені це не сподобалося, але Лещук сказав, що достатньо виділити робочу зону.
— У наряді не були зазначені перемикання на сусідніх трансформаторних підстанціях. Хто дав вказівку їх виконати?
— Я. Ми знімали напругу з підстанції, де після обіду повинні були працювати. Ось наряд — ми просто не встигли його виконати.
— Покажіть на схемі, як відбувалося перемикання на трьох сусідніх підстанціях.
— Спробую. Ось так, вимикаємо тут, тут і тут — всю дільницю ізольовано. А резерв споживачам іде ось так — і в наших мережах не буде зворотної напруги.
— Ви давно працюєте бригадиром?
— Два роки.
— Хто здійснював інструктаж на робочому місці?
— Я.
— Ви попередили членів бригади про те, що поза робочою зоною є незаземлений шинодріт?
— Атож.
— І Крячка?
— Передусім.
— Чому.
— Останнім часом він став… він був трохи неуважним.
— Чим ви це пояснюєте?
— Якісь особисті неприємності. І взагалі він хотів звільнитися з роботи.
— Чому?
— Не знаю. Адже й заробітки у нас високі… Але, наскільки мені відомо, за довгим карбованцем він не гнався.
— А чому ви з ним сперечалися?
— Він швидко спалахував. Я не мав часу з ним панькатися, тому й гримав, а він — на мене. Потім угамувалися.
— Про що ви говорили?
— Я радив йому не мордуватися, а йти вчитися до інституту. Хлопець молодий, має стаж, відбув армійську службу — чого ще треба? А він тямущий у науці. Та й ліпше жити на стипендію, аніж на сестру скаржитися.