Сріблясте марево

Стась Анатолій Олексійович

Полковник Шелест, у гімнастерці, туго перетягнутій ременем, у зеленому кашкеті прикордонника, штовхнув майора Петриши-на плечем.

Той посміхнувся, гукнув:

— Хворий, час на процедури!

Чоловік із шрамом різко підвів голову. Це був Грицько Горішній.

Вгледівши Петришина, він радісно схопився, випустив з рук книгу. Від хвилювання бліді щоки налилися рум’янцем, губи здригнулися.

— Арсене…

Майор невміло простяг Горішньому пакунок, потис руку.

— А ти вже, як кажуть, зовсім у повній формі, геройський вигляд, а Марія все непокоїться… Ну, здрастуй, здрастуй, земляче! Медики кажуть, скоро додому збираєшся?

— Давайте

познайомимося, товаришу Горішній, — Шелест узяв Грицька за лікоть. — І не ображайтесь, Григорію Олександровичу, за те, що не відвідали вас раніше. Спочатку лікарі не дозволяли турбувати, а потім часу обмаль було у нас з Арсеном Тарасовичем.

Горішній ніяково притискав до грудей пакунок з помаранчами, йому забракло слів від хвилювання.

Скинувши кашкета, Шелест витер спітніле чоло, підштовхнув Горішнього і Петришина до альтанки.

— Ховаймося, друзі, в холодок. Спека, нехай їй грець, дихати нічим… А тут, як в оранжереї. Затишний куточок, тільки… бодай до нього не потрапляти.

Всі троє розсміялися. Горішній вже опанував себе і запитливо, з неприхованим нетерпінням поглядав на полковника. Шелест зрозумів його погляд, став серйозний.

— Бачу, Григорію Олександровичу, вам кортить дещо взнати. Що ж, запитуйте.

— Гандзя згадував про Довбню…

— Розумію. Довбня справді ніс вам записку з-за кордону. Він мав встановити з вами зв’язок, примусити вас переховувати Гандзю, як тільки той з’явиться на нашому боці. Бандитів приваблювало ваше становище на дослідному нафтопромислі. Плекали надію, що з вашою допомогою їм легше вдасться здійснити свої злочинні наміри. Та пам’ятаєте, ваш Славко натрапив у лісі на пораненого прикордонника? Того дня Довбню і було затримано.

— А жінка?..

— Не зустрівши Довбні, Гандзя не наважився йти до вас, і з’явився до неї, де і знайшов притулок. Потім послав її до вас з запискою. Прізвище цієї особи — Квітчинська. Звичайно, Гандзя забрів до неї не випадково… Але будьте певні, ні вона, ні Гандзя ніколи вже вас не потурбують. Незабаром вони стануть перед судом.

Горішній помовчав і, наче відганяючи від себе тяжкі спогади, трусонув головою. Нахилився, підняв з трави книгу.

— До державних іспитів готуюсь. Кінчаю технікум цього року. Майже два місяці прогаяв у клініці, лікарі не дозволяли ні читати, ні писати. Тепер надолужую… Набридло вже байдикувати. Прошуся, щоб виписали, — не пускають. “Рано ще”, каже головний лікар. Чому рано? Та я хоч зараз можу до свердловини! Наші на промислі працюють, мабуть, і випробування апарата скінчили, а тут — відлежуєшся та ковтаєш манну кашу…

Шелест і Петришин весело глянули один на одного.

Майор вийняв з кишені газету. Мовчки розгорнув перед Горішнім. Грицько побачив підкреслений червоним олівцем заголовок:

Відкриття інженера Бранюка

“Після кількох років роботи, — читав Горішній, — молодий інженер, кандидат технічних наук І. С. Бранюк сконструював апарат, названий винахідником “Підземний факел”. Під час промислових випробувань апарат показав разючі результати на нафтових родовищах Сахаліну, Башкирії, України, Азербайджану. Свердловини, оброблені “Підземним факелом” Бранюка, збільшили дебіт нафти пересічно втроє. На окремих ділянках, де експлуатація свердловин була раніше майже припинена через виснаження природної енергії пласта, кілька свердловин забило потужними фонтанами…”

Далі

в статті йшлося про те, що вчені кількох країн Європи, Азії, Африки звернулися до Академії наук СРСР з пропозицією скликати найближчим часом міжнародний конгрес нафтовиків, щоб всебічно ознайомитися з новим у галузі нафтовидобування та намітити перспективи використання відкриття. Представники ряду іноземних фірм та компаній надсилають термінові запити з проханням придбати ліцензії на апарат-термо-інжектор радянського винахідника. Такі запити вже надійшли із США, Франції, Індії, Італії, Венесуели, Іраку, Об’єднаної Арабської Республіки… Більшість ділових іноземних кіл, розуміючи всю важливість нового відкриття, ведуть переговори на основі існуючих норм міжнародних взаємовідносин.

“Проте не можна замовчати і того, — читав Горішній, — що певні кола однієї з капіталістичних країн дозволили групі авантюристів, яка діяла від імені та за дорученням крупної нафтової фірми, вдатися до ганебних методів. Злочинці намагалися перешкодити роботі інженера Бранюка та оволодіти винаходом. Але підступна авантюра зазнала провалу”.

Епілог

Над нічним містом стояла задушлива спека. Вентилятор не справлявся з гарячим повітрям, насиченим випарами бензину, воно струмувало знизу, з темних вулиць та площ у вікно чотирнадцятиповерхового будинку.

Хиталися нейлонові штори, мерехтіли кольорові вогні реклам. Матова лампа на високій підставці кидала притамоване світло на похмуре, непорушне обличчя Уррена.

Напроти Уррена сидів у кріслі чоловік років тридцяти п’яти, його одяг наче зливався з сутінками кабінету, тільки строката, недбало пов’язана краватка та комір сорочки виділялися плямами. На тонкому носі блищали краплини поту, вузько поставлені очі дивилися Уррену в перенісся. Він делікатно двома пальцями тримав авторучку над розкритим блокнотом.

— Заховайте свого “паркера”, Чілз, — проскрипів Уррен, не повертаючи голови до співбесідника. — Я не люблю, коли людина не покладається на свою пам’ять. Якраз цього бракувало вашому попередникові майору Вентрісу, він занадто вірив у силу паперів та стенограм і мало тривожив свій мозок. Це з ним кепсько пожартувало… Тепер скажіть мені, Чілз, вам не доводилося чути про нафту, густота якої досягає одиниці? Не поспішайте з відповіддю, я ще не скінчив… І друге запитання: ви цікавилися коли-небудь явищами, що виникають на великих морських глибинах у зв’язку з величезним тиском води?

З хвилину Чілз зосереджено думав. Уррен бачив, що він підбирає потрібні слова.

— Здається, я розумію хід ваших думок, містер Уррен, — голос Чіл за був тихий, вкрадливий, він скромно опускав очі, коли починав говорити. — Ви маєте на увазі фізичні властивості деяких речовин, здатних змінюватися під високим тиском?

— Так, саме це я мав на увазі, — пробурмотів Уррен.

— Відповім коротко. Глибоко цим питанням не займався. Обізнаний лише в межах істин, відомих людині, яка має певне відношення до науки, точніше — до фізики. Гази, наприклад, занурені у воду, зринають на поверхню. Проте при певних умовах спостерігається протилежне. Якщо взяти інертний газ ксенон, то під тиском у шістдесят атмосфер він перетвориться на рідину, важчу від води. Звідси висновок: на глибині шістсот метрів, де тиск дорівнюватиме шістдесяти атмосферам, ксенон затоне, спуститься на дно. Те саме можна сказати про радон, пропан, ізобутан… Уррен зупинив його.