Щит і меч

Кожевников Вадим Михайлович

Йоганн пройшов у вказаному напрямі. У кімнаті нікого не було. Біля вікна стояло крісло, відгороджене важким столом у вигляді літери «П», а трохи осторонь — друге крісло і столик з телефонами. На підлокітнику цього другого крісла Йоганн помітив ряд різноколірних квадратних пластмасових кнопок, очевидно, для якоїсь сигналізації.

Він слухняно сів у крісло коло вікна і став чекати. Минуло більш як півгодини, але ніхто не з'являвся. Йоганнові вже надокучило милуватися чудово доглянутим садом, де в глибині поважно походжали павичі. І ось він

почув тихі, неквапливі кроки.

До кімнати ввійшов чоловік років тридцяти п'яти, середній на зріст, сухорлявий. На ньому був сірий теплий костюм, тканий «ялинкою»; піджак був одягнений поверх чорного джемпера, хоч надворі стояла спека. Опустившись у крісло, він стомлено схрестив руки і пильно глянув на Вайса чорними, глибоко запалими очима.

Вайс підвівся у своєму кріслі, але чоловік нетерпляче ворухнув рукою. Вайс знову сів, даючи змогу допитливо розглядати себе і в свою чергу так само допитливо розглядаючи господаря.

Темне, гладко зачесане волосся, великі хрящуваті вуха, тонкий горбкуватий ніс, защемлений на переніссі суворими зморшками. Глибші зморшки спускалися від крил носа до кутиків жорстко стулених губів. Гострі вилиці, запалі щоки, під очима коричнюваті тіні. Шкіра жовта, але не засмагла, а така, як у людей з хворою печінкою. Усі разом ці риси надавали господареві скоріше привабливого, аніж відразливого вигляду.

Йоганн міг обмежитись і меншою кількістю прикмет, щоб визначити, хто перед ним. То був не хто інший як Вальтер Шелленберг, бригаденфюрер СС, генерал-майор поліції, начальник VI відділу головного імперського управління безпеки. Але він не переставав із щирим зацікавленням розглядати Шелленберга і не помилився, гадаючи, що тому це тільки приємно.

— Однак ви молоді, — сказав Шелленберг не усміхаючись.

— Якщо це вада, то з часом я її виправлю.

— І сміливі, — додав Шелленберг.

— Даруйте, пане бригаденфюрер! — Вайс схопився з місця, виструнчився.

— Сідайте, — звелів Шелленберг. — Я мав на увазі вашу поведінку не тут, передо мною, а на кордоні.

— Я маю гідний наслідування приклад і хотів би його додержуватися, — сказав Вайс і твердо глянув у вічі Шелленбергові.

Той злегка усміхнувся:

— І до того ж чесні. Чи не занадто багато для однієї людини?

— Для людини, яка служить вам, — ні! — Вайс і оком не змигнув.

— Ви меткі на слово. — Додав: — Віллі Шварцкопф був дуже здивований, що ви не визнали за можливе поділитися з ним враженнями про свою нову службу.

— Розмови про службу нам щонайсуворіше заборонені, мій бригаденфюрер.

— Ким?

— Самим змістом нашої роботи, — швидко здобувся Вайс на слово.

— І вона вам подобається?

— Я служу рейхові.

— У таких випадках годиться відповідати — фюрерові.

— Так точно, мій бригаденфюрер!

— Ну що ж, ви, здається, вже чудово розумієтесь на тонкощах нашої служби, — значуще сказав Шелленберг. Після паузи спитав: — Ви маєте до мене запитання?

— Я щасливий побачити

вас, мій бригаденфюрер!

— Це все?

Вайс промовчав.

Шелленберг, пильно дивлячись у вічі Вайсові, раптом заявив:

— Запам'ятайте ще одне ваше ім'я — Фред. Воно існуватиме лише для моїх особистих розпоряджень. — На мить затримався, потім простягнув Вайсові вкладено у пластмасову обкладинку посвідчення, звелів: — Прочитайте.

У посвідченні стояло: «Пред'явник, 178 см на зріст, 72 кг ваги, сірі очі. Має право їздити по всіх шляхах рейху, генерал-губернаторства, Франції, Бельгії, Голландії, в'їздити в заборонені зони, концтабори, гарнізони військ СС та вермахту на будь-якій машині у цивільному або військовому одягу і з будь-яким пасажиром або пасажирами. Посвідчення дійсне тільки при наявності фотографії.

Підписи: рейхсфюрер СС (Гіммлер), начальник гестапо (Мюллер), начальник ОКВ (Кейтель), начальник СД (Кальтенбруннер)».

— Могутній документ, — сказав Вайс, поважливо повертаючи посвідчення. Шелленбергові.

Той недбало кинув його на стіл, трохи підвівся і, подаючи Вайсові руку, мовив:

— Сподіваюсь, якщо ви й падалі будете такі ж справні, ваша фотографія, можливо навіть найближчим часом, знадобиться для цього документа.

Вайс потиснув простягнуту йому руку, вклонився і рушив до дверей.

Раптом його зупинили:

— Чому ви не доповіли партії про деякі злочинні дії капітана фон Дітріха? — спитав Шелленберг.

Вайс швидко обернувся і твердо відповів:

— А тому, що мій безпосередній начальник пан фон Лансдорф не давав мені про це ніяких вказівок.

— Ви не виконали обов'язку наці.

— Я керуюсь насамперед своїм службовим обов'язком.

— Ви хочете сказати, що, існує якась різниця між обов'язком перед партією і службовим обов'язком?

— Я цього не казав, — відповів Вайс.

— Проте я вас так зрозумів.

— Ви хочете так мене зрозуміти? — спитав Вайс.

— А ви не хочете, щоб я вас так зрозумів?

Йоганн знав, що в Шелленберга взаємини з Гіммлером дуже добрі, а з Борманом — мало не ворожі. І наважився на страшно сміливий вчинок. Ступивши крок вперед, заявив:

— Так, ви мене правильно зрозуміли, мій бригаденфюрер.

Шелленберг стиснув зуби, гострі щелепи ще різкіше виступили на його жовтуватому обличчі. Він довго мовчав, не відводячи допитливого погляду від Вайсового обличчя, потім несподівано усміхнувся, сказав приязно:

— Пан фон Лансдорф — мій друг, і його доброзичлива думка про вас стала ще однією причиною того, що віднині ви значитиметесь у моєму особистому списку як Фред. І я відповім вам довір'ям на ваше довір'я. Не виключено, що найближчими днями фюрер, можливо, підпорядкує абвер рсйхсфюрерові. Таким чином, ви матимете змогу знову зустрітися з деякими своїми попередніми товаришами по роботі, зокрема і з капітаном фон Дітріхом. — І Шелленберг знову, цього разу значуще, міцно, потиснув Вайсові руку.