ЩЕ ОДНА ПРЕКРАСНА КАТАСТРОФА

Смолич Юрій Корнійович

— Я слухаю вас, сер.

— Перша частина — це, так би мовити, частина “наукова”, сер. — Сер Ів Монтеві слово “наукова” вимовив у лапках. — Друга частина — це, так би мовити, частина… політична… — Слово “політична” сер Ів вимовив без лапок. — Ви слухаєте, сер?

— Я уважно вас слухаю, сер.

Сер Ів Монтеві на мить спинився, відчуваючи потребу випростатися перед слухачами. Але, крім Альберта Сю, слухачів не було: лікар Нен-Сагор був не слухач, а підсудний. Тому сер Ів не добрав нічого іншого, як вовком глянути на свого шостого секретаря. Переляканий горбань, бувши не виборним почесним

секретарем Королівського медичного товариства, а всього лише найманим клерком, сховався за свій горб і вдав, що він зачарований з красномовства свого начальника, сера Іва Монтеві. Задоволений сер Ів знову обернувся до співрозмовця.

— Отже, сер, президія Королівського медичного товариства, будучи організацією виключно науковою, далекою від будь-якої політики, вирішила… — сер Ів ще раз спинився, а Альберт Сю ще раз перелякався, — вирішила висловлені вами ганебні політичні сентенції лишити виключно на вашому власному сумлінні. Ви, сер, повинні самі відповідати за них перед англійським суспільством, а коли на те буде потреба — і перед англійським законом.

— Прекрасно, сер.

— Сер?

— Я хочу сказати, сер, що я вважав вирішення президії високорозумним і високодостойним.

— Так отож, сер, тоді для вас не буде несподіванкою, що, схваливши таку преамбулу, президія товариства не вбачає за можливе ваше, сер, дальше перебування в лавах членів Королівського медичного товариства?

— Так, сер.

— Президія, робивши такий висновок, виходила, сер, з того, що політично заплямована особа не може бути членом Королівського медичного товариства.

— Я, сер, не потребую ніяких пояснень. Я цілком згодний з такою думкою президії.

— Я дуже радий, сер. Альберте, ви повинні точно зафіксувати відповідь містера Нен-Сагора.

— Я слухаю, сер! — пропищав горбань і зовсім сховався в свою нот-папку.

Сер Ів вийняв із свого портфеля аркуш паперу. Він поклав його на стіл, і лікар Нен-Сагор міг побачити, що то є виписка з протоколу засідання президії. Проте сер Ів не поспішав передавати її колишньому членові товариства, лікареві Нен-Сагорові. Він вийняв монокль, заправив його в ліве око і поглянув на постанову.

— Проте, сер, — почав він по паузі, - деякі міркування не дозволяють нам покінчити з усім цим, оформивши таким чином ваше, сер, вибуття з товариства.

Нен-Сагор зацікавлено підвів очі.

— Так, сер. Не знаю, чи ви, сер, мали приємність проглядати сьогоднішні газети, але там є низка статей з приводу вчорашнього інциденту й, зокрема, з приводу вашої, сер, особи…

— Мені здається, сер, — почав був Нен-Сагор, але сер Ів зовсім навіть не по-джентльменському перебив його.

— Ви, сер, хочете сказати, що все це лягає виключно на вас, сер, і ви самі якось дасте цьому всьому раду?

— Ви дуже проникливі, сер.

— Отож. І я, сер, сьогодні був би з вами цілком згодний. Не лише я, а й ціла президія товариства, сер. Але, сер… сьогодні. Я прошу не забувати, сер, що все це трапилося вчора, коли ви, сер, мали щастя бути ще членом Королівського медичного товариства… Таким чином, усі обвинувачення вашої, сер, особи в… знахарстві, шахрайстві… і тому подібне, — не будемо цього перераховувати, сер, — певною мірою кладуть тінь і на все медичне

товариство, сер. Газети, сер, заявляють, що в лавах Королівського медичного товариства довгі роки був… — пробачте, сер, але я переказую чужі слова, — знахар, шахрай і тому подібне, не будемо всього цього переказувати, сер.

Сер Ів спинився, вдруге відчувши потребу випростатися перед аудиторією. Альберт Сю застрочив своїм стило, як добра ткацька машина човником. Старий лікар Нен-Сагор по-старечому безсило розвів руками.

— Мені дуже прикро, сер… Сер Ів зробив милостивий жест:

— Я розумію вас, сер, але ви не будете заперечувати, сер, що Королівське медичне товариство повинно бути реабілітоване?

Сер Ів замовк, мовчав і лікар Нен-Сагор. Коли проминуло п’ять-шість секунд і далі мовчати було вже незручно, старий лікар тихо запитав:

— Чого, сер, хоче від мене Королівське медичне товариство? Чи хоче воно, щоб я подав у пресу заяву про те, що я дійсно знахар і шахрай, який нечесним шляхом проліз був у члени товариства?

Сер Ів збирався був кінчати свою красномовну промову, але захлинувся, почувши Нен-Сагорове питання. Він ніяк не чекав такого почути і тепер обмірковував, чи не скоїло дурня товариство, ухваливши зовсім іншу постанову, а не саме цю, і чи не краще справді було б ухвалити саме таку постанову? Але постанова президії товариства лежала просто перед ним на столі, і тепер уже пізно було перерішувати. Тому сер Ів ображено звів свою колись красиву, а тепер зовсім лису голову.

— Королівське товариство, сер, нічого не хоче від вас. Королівське товариство, сер, повинно себе реабілітувати й тому ухвалило, оформляючи ваше, сер, вибуття з причин вашого, сер, політичного заплямування, водночас проревізувати, сер, і вашу наукову роботу. Цим Королівське медичне товариство остаточно встановить, кого свого часу приймало до лав своїх членів — лікаря й наукового експериментатора чи… — пробачте, сер, я повторюю чужі слова, — знахаря і шахрая та інше, не будемо всього цього перераховувати, сер.

Сер Ів урочисто замовк. Старий лікар мовчав. Він звісив голову на груди й тяжко замислився: його проревізувати…

Невідомо, що відповів би він серові Іву Монтеві, першому секретареві Королівського медичного товариства, — він, ображений, знеславлений і скривджений старий лікар, — можливо, він зірвався б на рівні ноги й затопив би серові Монтеві в голову його портфелем з гадючої шкіри, можливо, але… цього не сталося, бо в цю мить двері сусідньої кімнати розчинилися і місіс Ліліан ввійшла без дозволу в приймальню лікаря Нен-Сагора.

Місіс Ліліан не тільки нечемно, порушуючи всі етикети й елементарні правила ввічливості, ввійшла без дозволу в приймальню Нен-Сагора під час його ділової розмови з сером Монтеві, - вона ще й ганебно, наче якась камеристка, підслухувала по той бік дверей.

— Місіс! — підвівся сер Монтеві, гублячи монокль і ворушачи останніми волосинками на своїй колись красивій голові. — О! О, місіс…

Вся його фізіономія була точним начерком цієї інтернаціональної літери “О”. В інтонації, з якою він вимовляв цю інтернаціональну літеру, були всі природні в таку хвилину почуття: переляк, здивування, розгублення, обурення, пошана до жінок і гнів.