ЩЕ ОДНА ПРЕКРАСНА КАТАСТРОФА

Смолич Юрій Корнійович

Авто з мотоциклами безпосередньо покотили на надбережжя, до оселі Нен-Сагора, кавалеристи пригарцювали до Сольготелю і менше як за дві хвилини оточили, зійшовши з коней, Сольготель з усіма його мешканцями.

Думбадзе з Коломійцем схопилися: їх збудила голосна військова команда під вікнами й бряжчання шпор та зброї. Зони кинулися до вікна.

У затінках околишніх будинків, у світлових плямах вартових електричних ліхтарів гостро вилискувала зброя і матово сивіли шоломи солдатів. Просто серед майдану верхи на коні сидів офіцер; це він своїм гучним голосом подавав команду солдатам. Солдати, покинувши коней,

з гвинтівками за плечем без ладу сунули до головних дверей Сольготелю.

— По нас! — зблід Коломієць. — Чорт забирай, але ж звідки вони дізналися?

Обмірковувати не було часу. До їхніх дверей неголосно, але твердо постукали.

Це був сержант. Він перепросив і зайшов без запрошення до покоїв. Він обійшов усі кімнати одна по одній і так само, перепросивши, вийшов. Очевидно, він не побачив того, що шукав.

Справді, Думбадзе з Коломійцем переполошилися передчасно.

Поліція і військо шукали пешаварських повстанців.

Але обережні повстанці, звісно, й не наважилися переночувати в готелі. Вони зайняли кілька будинків на північних околицях Геліополя.

На південній же дорозі, біля перевалу через верховину кратера, вони передбачливо виставили свою варту.

Варта попередила повстанців, і за чверть години до наскоку війська повстанський гурт уже залишив свою ночівлю й хутко подався до північного перевалу — на Афганістан.

Якби начальник роти кавалерії віддав наказ негайно рушати навздогін північною дорогою та, зійшовши з прямого шляху, розсипав цепом своїх солдатів по кратеру, то не далі півтора кілометра, в хащах і серед уламків породи, він виявив би усіх до одного втікачів…

Такий наказ начальник і віддав. За п’ять хвилин з півсотні кавалеристів рушили риссю на північ, північним прямим шляхом.

Тим часом поліцейське авто теж під’їхало до Сольготелю і приставило туди разом з поліцейським комісаром і Нен-Сагора з місіс Ліліан.

В загальному залі Сольготелю зібралися вже всі його переполошені мешканці.

Сер Овен Прайс у халаті, сер Освальд Кеммері в піжамі та сер Олівер Вебенс в шлафроці [18] сиділи вже в кріслах і схвильовано розмовляли.

18

Шлафрок — халат.

Коли на дверях з’явилася висока постать Нен-Сагора, всі троє ображені джентльмени враз кинулися до нього. Через свою наївність вони певні були, що це їхній господар, цей старий ворожбит і дикун, винний був ‘у наглому наскокові війська і в усіх зв’язаних із цим прикростях недоспаної ночі.

— Сер! — обурено заволав сер Овен Прайс.

— О сер! — люто загримав сер Освальд Кеммері.

— Так, сер, — приєднався до них і сер Олівер Вебенс.

Вони ладні були наговорити безневинному господареві цілу купу неджентльменських слів, але тут, услід за Нен-Сагором, до покою ввійшла місіс Ліліан, і обурені джентльмени не. наважилися виголосити ці слова. До того ж усі вони були без комірців, і це остаточно зв’язало їм язики перед дамою. Вони навіть ладні були зразу ж ретируватися з тисячею пробачень. Сер Олівер Вебенс і почав уже задкувати.

Але в цей час до кімнати увійшов і комісар поліції.

— Пробачте,

джентльмени, — сказав він, — але ми одержали зовсім певні відомості, що тут, у цьому містечку, стала на ночівлю банда повстанців.

— Банда?

— Повстанців?

— Тут?

3 сер О зразу перелякано заточилися.

— Чому ж ви не затримаєте їх?

— Що ж ви розбалакуєте?

— Де вона?

— За нашими відомостями, вона ще надвечір перейшла через гори й захопила Геліополь.

— Ще надвечір?

Сер Овен Прайс, почувши за собою могутню руку свого друга, губернатора, нарешті опанував себе і прибрав свого звичайного джентльменського вигляду. Він запнув халата й прикрив рукою своє голе горло.

— Пробачте, місіс, — схилився він до місіс Ліліан, що з великою цікавістю слідкувала за цією сценою.

Потім він, уже зовсім спокійно, обернувся до комісара:

— Ви помиляєтеся, сер. Ваші відомості зовсім не відповідають дійсності. Як вірний син Британської імперії, я повинен допомогти вам. Цілком очевидно, що поліція стала жертвою ворожої провокації. Цілком очевидно, що вас навмисне скеровано на фальшивий слід. Ми приїхали сюди ще минулого ранку, і повинен запевнити вас, сер, що за цей час ні одного повстанця і близько не видно було.

Сер Овен Прайс не брехав і вже, певна річ, не збирався прикривати повстанців. Сер Овен Прайс таки говорив правду. Він справді не бачив повстанців.

Сер Освальд Кеммері та сер Олівер Вебенс поспішили підтримати його.

Вони негайно ж категорично засвідчили, що за цілий цей день — ні вранці, ні вдень, ні надвечір — вони не бачили жодного повстанця.

Місіс Ліліан привітно всміхнулася до комісара.

Нен-Сагор похмуро повернув до нього своє невдоволене обличчя:

— Ви чуєте, сер? Якщо ви не хотіли йняти віри нам, індам з крові, то, я сподіваюся, вас задовольняють свідчення цих трьох джентльменів? Нехай, сер, тепер стане вам соромно!

Комісар поліції справді розгубився.

— Але ж відомості були цілком певні й офіціальні…

— Сер! — зірвався сер Овен Прайс. — Ви наважуєтеся, сер, висловити недовір’я до моїх слів? Ваше прізвище, сер? Відправляйтеся негайно до вашого губернатора і перекажіть йому, що сер Овен Прайс, терапевт, член президії Королівського медичного товариства і повноважний голова королівської ревізійної комісії сказав вам, що ви — нахаба!

Комісар спохмурнів, але чемно схилився:

— Гаразд, сер президент, я виконаю це, покінчивши тут з моїми службовими обов’язками.

Після того комісар попростував до дверей. Коли він проходив повз Коломійця й Думбадзе, Думбадзе дружньо ляснув його по плечу.

— Не вдавайсь у журбу. Ці джентльмени страшенно великі начальники і, звісно, люблять нагримати. Але, як їхній особистий секретар, я обіцяю тобі, що сер президент забуде за свою загрозу і не поскаржиться на тебе губернаторові. А тепер паняй!

Приятеля треба скрізь мати. Надто добре мати його серед комісарів поліції.

24

Таким чином, чергове засідання повноважної ревізійної комісії та чергову доповідь Нен-Сагора довелося відкласти геть на пізніше: 3 сер О були надміру схвильовані нічними подіями, і безсонна ніч вимагала компенсації. За загальною згодою це засідання перенесено аж на після обід.