Привіт, Синичко!

Стельмах Ярослав Михайлович

Ні, це просто жахливо. Це ж ваш онук. Про нього ж мова!

Б а б у с я. Я розумію.

Мама. Стільки сил, стільки енергії, нервів — усе шкереберть. Ні, я тут збожеволію. Я з вами збожеволію. Син тікає з дому, батько (киває на Тата) мордує себе якимись безглуздими, нікому не потрібними проблемами столітньої давності, рідна бабуся регоче, коли треба ридати, битись головою об стіну, кричати ґвалт! Боже мій! Повіситися можна! Де телефон психіатричної лікарні? Нехай краще мене одвезуть туди відразу, доки не стався нервовий приступ. Дайте мені телефон лікарні! Заберіть мене звідси,

бо я за себе не відповідаю!

Бабуся (до батька). І що ж ти йому відповів?

Т а т о (кволо посміхаючись). Я відповів: правильно, синку. Не потрібні нам подачки. Адже ми з тобою мужчини. У нас в роду були тільки чесні люди, і ми з тобою в ці ігри не граємо.

Бабуся (підходить до сина, притискає до себе його голову, злегка гладить по волоссю). Впізнаю тебе, Миколко. Ти завжди був у мене добрим. Пригадуєш, у сорок шостому ти прийшов додому і кажеш: «Мамо, а я знайшов хлібні картки». А я питаю: «А де вони?» А ти: «Я їх дівчинці віддав. Вона сиділа просто на землі, боса, і очі в неї були сумні-сумні».

Тато (дивуючись). Так, правильно.

Б а б у с я. І примуси всім сусідам лагодив задурно, пам'ятаєш?

Т а т о. Пам'ятаю.

Бабуся. Хороший був у мене хлопчик. Мене жалів, сестричок...

М а м а. А сина свого він пожалів? А дружину пожалів? Навіщо ж тоді було все починати? Я ж надіялась... Ночей не сплю. Це ж моє єдине дитя... (З новою енергією.) А школа! От піди, піди зараз після всього і скажи, що твоєму синові медаль не потрібна. Хай він вступає, як усі — штовхається у чергах, складає двадцять іспитів. Нехай мучиться. Нехай йому ставлять четвірки. Тебе це не стосується. Зате ти заспокоїш свою совість, що оце невідомо з якого дива продерла очі. Дитина два місяці як проклята сидить під замком у себе в кімнаті, зубрить, гасає по репетиторах. Вона забула, коли була в кіно. Музику нема коли послухати, магнітофон уже заіржавів. Як каторжний гне спину над підручниками, мов галерник якийсь, а тобі на все — тьху! А про Клавдію Миколаївну ти подумав? її ти пожалів? Ця жінка зробила все для нашої сім'ї, а ми? Наплюємо їй в душу? «Ні, Клавдіє Миколаївно, не потрібна нам ваша медалька». Завтра останній іспит. Де вона візьме відмінника?

Дзвонить телефон.

Тато (бере трубку). Алло! Добридень, Клавдіє Миколаївно!

Мама вся наструнчується, дивиться на Тата.

(З болем, спинивши погляд на Мамі.) Що ви зі мною зробили?

Мама у нестямі. Вона й не приховує цього. Розпачливими жестами, мімікою, сповненою відчаю, благає чоловіка не продовжувати у тому ж тоні. Тато не витримує. Знову зсутулюеться, розправлені було плечі його опадають. Голос тремтить.

Ні! Ні, це я не вам, пробачте. Слухаю вас, Клавдіс Миколаївно...

Гасне світло.

Усе там же і все ті ж. Чекають. Нервують. Тато сидить. Мама ходить по кімнаті. Бабуся намагається читати газету, але не їй погано вдасться.

Бабуся. Тихше! Ліфт!

Усі прислухаються.

Не в нас.

Мама. Початок дванадцятої!

Б а б у с я. Ну, він, траплялося, приходив і значно пізніше.

Мама. Так, але не перед останнім іспитом. Боже мій! Де він пропадає? (До Бабусі.) Я дивуюсь вашому спокою.

Бабуся стенає плечима,

знов утуплює очі в газету.

Усе починалося так добре. (До Батька.) Що ти за мужчина! Ні, щоб хоч раз у житті наполягти на своїй батьківській волі. Та затримати його, врешті-решт!

Бабуся. Ліфт!

Знов усі прислухаються.

У нас.

Тато поривається підвестись, але стримується. Мати кидається до дверей, зупиняється, повертає назад. Усі дивляться в коридор. Чути, як порпаються із замком. Надто довго.

Мама. Що т-таке!

Зрештою двері відчиняються. Непевними кроками входить Сергій. Він напідпитку.

Сергій. А-а! Великий збір! Очікування блудного сина! Родинне вогнище. Вечір коло каміна. Приємно сидіти коло вікна й дивитись, як згасає день.

Б а б у ся. Що це на тебе найшло?

Мама (нажахано). Та він же п'яний!

С е р г і й. Не п'яний, а напідпитку. Приємно, знаєте, перед сном перехилити чарочку-другу.

Бабуся. Дивлячись на тебе, неважко припустити, що ти мав справу із стаканами.

Сергій. Бабунечко, ти — чудо. Дай-но я тебе поцілую! (Нахиляється до Бабусі, не втримується на ногах і падає на диван.) Ой! (Тут же підхоплюється.)

М а м а. Та він же п'яний, як чіп, Колю! (До Сергія.) Де ти пив?

Мовчки сидить Тато

С е р г і й. А я познайомився з одним морячком. Між іншим, він мене кликав із собою, коли я не поступлю. Мама. Боже мій!

Сергій. Будемо ловити рибу в океані.

Мама. Де? Де ти будеш ловити рибу? В якому океані? Там же зараз кругом нафта. Одна нафта і покидьки. Яка риба? Вона ж уся позадихалась.

С е р г і й. А ми з Валериком знайдемо галявку.

М а м а. Це з отим аферистом?

Сергій (гордо). Ти не маєш права взивати моїх друзів.

Мама. Друзів! Якийсь пройдисвіт, котрого він бачить уперше в житті... Де ти взяв гроші?

С е р г і й. А в мене були... Ти мені дала. Так ми скинулись. Валерик мав двадцять сім копійок, він витратився на подарунки родичам. У нього тут родичі.

Бабуся. Горілку пив?

С е р г і й. У вині, у вині, бабуню, істину шукав. У винищі. У чорнилі. А ще, знаєте, хороше слово — шмурдяк. Це кріплене. Горілку тільки до семи продають. На коньяк не вистачило. Шампанським не нап'єшся. То ми по шмурдяку вдарили натщесерце. У нас... (Гикає.) Закусити не знайдеться? (Спиняє погляд на пляшці.) А може, ще по чарочці, га? З улюбленим сином? З надією вашою. Я ж маю бути кращим од вас. Розумнішим. Пити маю більше. (Враз плаксиво.) Ну чого ви на мене так дивитесь? Не подобаюся? (Махає рукою.) А! Яка різниця!

Мама. Кошмар!

Сергій. Кошмар... Знайоме слово. Схоже на «Клош-мерль». До речі, ви читали? Рекомендую. (Натикається на столик.) Пардон.

Мама. Боже мій! Узавтра іспит. Що буде? Він же лика не в'яже.

Сергій. В'яжу. В'яжу лика... Лико. Навіть дуже. О, бабусю, я давно хотів тебе попросити. Навчи мене в'язати. Кажуть — заспокоює. А мені треба бути спокійним. У мене завтра відповідальний іспит. (Співає.) «Бабушка, отложи ты вязанье, заведи старый свой граммофон...» Ні, танцювати не будемо. Пізно. Вам не здається, що вже пізно? Батькам час спати.