Прес-центр

Семенов Юлиан Семенович

— Одне передує другому, — сказав Андрієнко. — Ви вечеряли?

— Ні. І не хочу.

— Бутерброд з чаєм, і не перечте, будь ласка. — Він походив по кабінету. — Згадайте всіх, з ким ви зустрічались, розмовляли, обговорювали, на кого посилались ваші контрагенти, які висували докази… Беріть папір і кресліть схему, інакше мені важко буде зрозуміти вас. Пишете ви, справді, як логік, а говорите, немов окультист.

73

26.10.83 (9 годин 32 хвилини)

Радянський посол у Гаривасі зустрівся з полковником

Санчесом.

— Так, — сказав Санчес, вислухавши співрозмовника, — все збігається з нашою інформацією. Так, ситуація складна, і хтось робить усе, аби ще більше ускладнити її. Так, нас хочуть загнати в глухий кут… Сьогодні майор Лопес виступить по національному телебаченню, він говоритиме від імені уряду, щоб покласти край чуткам про змову, путч, кризу влади, економічний крах і тому подібне…

Посол попросив дозволу закурити; Санчес неуважно витяг з кишені куртки алюмінієвий циліндр з «Упманом», присунув велику настільну запальничку…

— Ви вважаєте ці чутки — провокація? — тихо спитав посол.

— А ви? — так само тихо озвався Санчес. — У вас є факти? Вас уповноважили повідомити мені про це? Я готовий вислухати.

— Мене вповноважили довести до вашого відома, громадянине прем’єр, що уряд Радянського Союзу згоден розглянути позитивно ваше звернення і, якщо ви це вважатимете за доцільне, негайно почати переговори з метою підписання договору про дружбу і взаємодопомогу.

— Це привід для північного сусіда звинуватити республіку в тому, що ми надамо вам військові бази.

— Я передав те, що мене уповноважив передати мій уряд. Але гадаю, такий договір міг би мати стримуючий вплив… І не лише на північного сусіда, а й на деякі союзні йому режими…

Санчес хруснув пальцями, підвівся, підійшов до величезного, трохи не на всю стіну вікна, припав лобом до товстої, дзеркальної, з блакитним полиском шибки й сказав з якимось болісним, як здалося послові, сумнівом:

— Я думаю, що в політиці потрібно до кінця, поки це можливо, йти обраним курсом. Я чекаю повідомлень з Європи, розумієте? Граціо, який мав укласти з нами договір, мертвий. Мої колеги розмовляли з його найближчими співробітниками… Ті вважають, що банківська корпорація Леопольдо після закінчення ревізії — ви ж знаєте, шукають, чи нема банкротства, — доведе до кінця те, що він почав. А коли ж ні… Тоді настав час приймати нове рішення… Звичайно, я сьогодні ж поінформую моїх колег про великодушну пропозицію Москви, прошу вас передати мою подяку вашому урядові, — він усміхнувся, — я не навчений протоколу, з цього, мабуть, і треба було починати… Завтра о восьмій ранку я буду готовий дати відповідь…

— Добре, громадянине прем’єр, я прийду до вас о восьмій… Хотілося б… Словом, я працював у Чілі… Не смію проводити паралелей, це справді небезпечно, однак трапляються такі години, коли не прийняте вчасно рішення обертається національною катастрофою…

— Ми ретельно дослідили чілійську трагедію, громадянине посол, але різниця полягає в тому, що в них до уряду входили соціалісти й комуністи. Це був відкритий виклик північному сусідові, а в нас немає ні тих, ні інших… Білий дім не може не розуміти, що удар по Гаривасу підійме проти Вашінгтона всю Латинську Америку. А президент США оточений штабом серйозних радників. Ви думаєте в нього буде багато шансів на успіх, якщо він наважиться санкціонувати дії проти національного, зовсім не соціалістичного руху Гаривасу?

— У Домініканській Республіці це не зупинило Джонсона.

— Та він же через це й програв кампанію, громадянине посол! Він

програв! Прийшов Ніксон! Ні, все-таки мої колеги і я вважаємо нинішню кампанію актом психологічного тиску, нас хочуть забарикадувати не тільки від Куби, від вас, але й від усієї Європи, зрештою…

Коли посол Радянського Союзу пішов, Санчес подзвонив у «Клаб де Пескадорес», сказав старому Бейлісу, що приїде сьогодні ввечері. «Немає сили, в’єхо, хочу відпочити за хорошою пірамідкою, ти не проти?» — «Приїжджай, Малюк, я обдеру тебе як липку, знатимеш, як кривдити старих… Ти дозволиш мені покликати Пепе?» — «Якого Пепе?» — «Мого онука, він же щипає гітару та й співає трохи…» — «Он як… Добре, поклич, але я поганий цінитель, і хай не сподівається, що я приведу його за руку в трупу, складатиме конкурсний екзамен на загальних підставах…»

Потім він налив собі трохи «агуардьєнте» [29] , відчув гірку солодкість, що розтікалася в роті, заплющив очі; відкинувся на спинку свого високого стільця, повільно зняв трубку телефонного апарата й набрав сімнадцятизначний номер — Європа, Палац преси, Марі Кровс.

— Здрастуй, це я…

— Боже мій…

— Як ти, любов моя?

— Ти читав, що я… Мені можна говорити?

— Не знаю… Говори… Мабуть, не можна, але ти говори, я дуже хочу чути тебе, говори…

29

Горілка (ісп.).

— Милий, що з тобою? Що, кохання моє?! У тебе сумний голос… Ти хворий? Скажи мені!

— Я здоровий, люба… Розкажи мені про себе, тільки не поспішай, ти завжди дуже швидко говориш, і я не встигаю натішитися твоїм голосом… Розкажи, як у тебе вдома, що ти читаєш, якого кольору абажур на лампі, що ти робитимеш увечері… Будь ласка, говори повільно, про все, немов ти поряд зі мною, ну, розповідай, я чекаю…

— Мігель, дозволь, я прилечу… У мене є гроші, я вилечу сьогодні ж…

— Спочатку розкажи, дівчинко, про те, про що я просив тебе розказати.

— Ой, я не вірю… Це ти? Назви мені свій телефон, я передзвоню, я не вірю…

— Що треба зробити, аби ти повірила?

— Не знаю… Назви свій номер…

— Хочеш, я заспіваю тобі нашу пісеньку, коли ми ходили до боннського вокзалу в маленький клуб дивитися кінокласику й наспівували з пісеньки Петера Александера, «Шьоне кнайпе ам унзерен штрассе» [30] , так?

— Не так, але так, — Марі заплакала. — А який фільм ми дивилися з тобою останній раз?

— «Вісім з половиною».

30

«Прекрасний бар на нашій вулиці» (нім.).

— А що я тобі сказала в кінці?

— Ти сказала, що була закохана у Фелліні й написала йому, що він геній, а він тобі не відповів, і ти на нього дуже образилась…

— Ой, рідний мій, я прилечу до тебе, мені так страшно за тебе, у мене на серці тяжко, мені про тебе сняться погані сни, тут кажуть: насувається щось жахливе, найгірше…

— От після жахливого ти й зможеш сюди прилетіти… Ми тоді матимемо право жити разом; з милим рай і в курені, хіба не так?

— Так, так, так, коханий мій! Так! Тільки я не слухатиму тебе, я зараз їду до батька, мені треба побачити його хоча б на годину, а потім вилечу до тебе… Чому ти довчиш? Ти не хочеш цього? Скажи мені! Ти чуєш? Мігель!