Прес-центр

Семенов Юлиан Семенович

Спальня вся завалена газетами, бюлетенями Прес-центру, журналами; ліжко здавалося тут зайвим, воно було застелене пледом, пропаленим у двох місцях сигаретами: «сер Усе» курив не перестаючи; він навіть умудрився струсити попіл у скляний чайник, де клекотів зелений жасминовий навар.

А от в кабінеті панував справжній американський порядок, на великому столі складені різнокольорові папки; на корінці кожної акуратна біла плівочка і червоною тушшю названа тема; такі самі папки лежали на підвіконнях і під ними; сотні папок у найточнішому порядку.

Раніше у нас уявляли американців, згадав Степанов, як людей з другого боку Місяця; я пригадую, як ми хлопчаками слухали

небилиці про них, а насправді вони такі самі й такі ж маленькі кухні з газовою колонкою, в якій неодмінно протікає кран, з такою ж кількістю напівспалених сірників у металевій коробці з-під цукерок біля плити, така сама клейонка на кухонному столику й різнокаліберні виделки, ножі, старі тарілки; а втім, цей «сер Усе» ніякий не американець, він просто самотній чоловік, як і я, подумав Степанов. Ми з ним різнимося лише тим, що у нього в кабінеті чудове канцелярське приладдя, яке допомагає економити час: і різнокольорові маркери, щоб підкреслювати потрібні рядки в газетних публікаціях, і прекрасні ножиці, і зручний скотч, і наклейки для папок, де можна писати усе що завгодно, а потім легко їх знімати, відриваючи папірець, і робити новий напис, не псуючи папки; і фломастери в нього чудові, і чорнило, яке не псує авторучку, і тюбик клею, що не висихає, ну, молодці, ну, бережуть час, не те що ми…

— Пообідаємо на кухні, — сказав «сер Усе», — мені подобається там їсти… Беріть табуретку, спеції на підвіконні… І за діло, в мене через годину зустріч… Марі сказала — вас цікавить мафія.

— Мафія — поняття безкрає. Мене цікавить Дон Валлоне.

— Їх приблизно сорок п’ять, — миттю відповів «сер Усе», — який саме Дон Валлоне вас цікавить? Я, знаєте, визнаю теорію вузьких спеціальностей…

— Дон Валлоне з Палермо.

— Гм… Треба подивитись, його чомусь не пам'ятаю, я здебільшого працював над документами про американські й голландські синдикати, зв’язані з Гонконгом.

— Тоді ще конкретніше, — допоміг Степанов. — Я хотів би у вас дізнатися, чи не перехрещувались дороги Дон Валлоне з Палермо з інженером Енріке Маттеї.

«Сер Усе» вимазав хрустячою скоринкою картоплю з сковорідки, вкинув її в міцнозубий рот, ковтнув чаю.

— Це вже легше… Ходімо працювати…

Через півгодини «сер Усе» акуратно підрівняв на столі дванадцять вирізок з газет та журналів, вийняв зі старої скрипучої шафи портативну ксерокс-машинку, зняв копії, подав Степанову.

— Ось, дещо є. Перегляньте, потім запитуйте, подивимося далі, прізвище, знаєте, чіпляє прізвище, факт наштовxyє на новий аспект пошуку, не життя, а суцільний кегельбан…

— Ви збираєтесь піти через півгодини?

— Я винен вам сто франків?

— Марі вже переказала гроші.

Степанов закурив, переглянув вирізки. Перша — про процес над групою мафіозі в Мілані, пов’язаних з порнобізнесом; ім’я Дона Валлоне називалося свідками двічі, але глухо, хоч прокурор твердив, що саме він очолює цей бізнес в Італії, Іспанії і Данії. Дон Валлоне, якого викликали до суду на допит, прибув у супроводі трьох адвокатів: Ферручі з Палермо, Гуссоні з Бонна і Джекоба Ліза з Нью-Йорка; Ліз примикав до «Саллівана і Кромвуела», контори покійних братів Даллесів, а тепер активно співробітничав з фінансово-промисловою групою Дігона.

Репортер, котрий просидів сім місяців на цьому процесі, з гумором писав, яким обережним було обвинувачення в постановці запитань, як тактовно поводився суддя; Дон Валлоне тримався з гідністю, відповідав ввічливо, вичерпно; тільки коли його запитали, яку роль зіграла фірма «Чезафільм», що її він контролював, у трагедії з

актрисою Франческою Сфорца, свідок Валлоне звернувся за консультацією до адвокатів, котрі сиділи поруч, і Джакоб Ліз відхилив це запитання як неправомочне, бо хазяїн семи кінофірм і дев’яти заводів по виробництву плівки та відеокасет не може знати все про тих, хто вступав у договірні Стосунки із знімальною групою, яку фінансував концерн Валлоне. Суд має право і повинен заради того, щоб з’ясувати всі аспекти цієї трагедії, котра потрясла світ, викликати як свідка режисера й продюсера останньої стрічки, де знімалася Франческа.

В другому матеріалі, опублікованому в «Експресі», повідомлялося, що режисер фільму Руїджі, якого викликали на допит, не зміг прибути на судове засідання, бо потрапив у автокатастрофу; однак продюсер стрічки Чезаре відповів на всі запитання суду: «Так, трагедія з Франческою досі в серцях тих, хто знав цю прекрасну актрису й чудову людину; так, я бачив її в ту ніч перед трагедією, коли вона застрелилась; ні, мені здалося, її пригнічений стан пов’язаний з тим, що п’ятсот метрів плівки, де вона знімалася в дуже складному епізоді, виявилися бракованими, а в неї було підписано два нові контракти, неустойка величезна, у нас з цього приводу велися складні переговори з її адвокатом Мар’яні; ні, я не знаю, від кого вона була вагітна, це й досі невідомо; до того ж, шановні судді, ви повинні мати на увазі, що Франческа взагалі була дуже неурівноважена, але ми прощали їй багато, бо вона була Франческа, цим усе сказано».

Вдруге ім’я Дона Валлоне — так само мимохідь — згадувалося в статті, опублікованій у щотижневику «Авангард», де йшлося про зовсім новий бізнес: з молоденькими привабливими друкарками у Франції і Данії укладалися угоди на два роки вигідної секретарської роботи в Африці та арабських еміратах; як тільки дівчата приїздили на місце, вони зникали; їх просто продавали в закриті борделі; коли одній нещасній удалося вирватися, виплило ім’я Дона Валлоне, бо рекламу в газети, що заманювала дівчат — високі оклади й чудові квартирні умови «на березі океану, у зручних котеджах», — уміщала контора, яку фінансували його люди.

— Ім’я цієї нещасної вам відоме? — Степанов кивнув на вирізку з «Авангарду».

— Ні, — відповів «сер Усе».

— Але в досьє щотижневика воно може зберігатися?

«Сер Усе» перевернув вирізку, знизав плечима.

— Навряд… Як-не-як п’ять років… Досьє не зберігатиме цю дрібницю так довго.

Степанов нахмурився, повторив:

— «Дрібницю»…

У третьому матеріалі наводилась розмова Дона Валлоне, присвячена пам’яті Енріке Маттеї; він скорботно говорив про організаторську могутність «великого італійського бізнесмена й патріота. Спекуляції іноземної преси і нашої лівої, які звинувачують усіх у загибелі Маттеї, — лише засіб для розколу в рядах тих, хто робить усе, щоб економіка республіки розвивалася динамічно й плідно, як і належить країні з великою історією. Не підступи міфічної мафії, а трагедія, яку ніхто не міг передбачити, вирвала з наших рядів того, хто завжди залишиться в серцях вдячних громадян».

Тут же давали коментар Джузеппе Негрі, журналіста з Мілана, який запевняв, що за сім днів до загибелі Енріке Маттеї у розмові з двома репортерами із Палермо відкрито звинуватив Дона Валлоне в тому, що той саботує економічну реформу в Сіцілії і представляє інтереси не тільки італійців, а й певних магнатів зі Сполучених Штатів.

— По Леопольдо Граціо ви дивилися? — спитав Степанов.

— Через годину після повідомлення про його загибель приїхала до мене… Ми перерили весь архів, нічого путнього немає…