Пластик

Чех Артем

— Здогадуюся, — ввічливо сказав Культурний і подумав, що він-то якраз на цю тему і хоче поговорити.

— Не перебивайте мене. По-перше, я ваш начальник, а по-друге, я жінка.

— Звичайно-звичайно, — схилив свою сиву голову Культурний.

— Отже, наш університет у загальному міському рейтингу університетів на останньому місці. І причин на то є безліч. Але найголовніша — ваша кафедра.

Олександр Миколайович опустив очі. Дивитися на Галину Вікторівну, а тим більше виправдовуватися перед

нею, у нього не було моральних сил.

— Ваша кафедра веде дві третини курсів, а це — дві третини студентів. Переважно треті, четверті, п'яті курси. Скільки ви набрали першокурсників за останні два роки?

— Здається, вісімнадцять…

— Ваша кафедра має окремий факультет, і за два роки ви набрали всього вісімнадцять абітурієнтів! Це ганьба. Лекції з філософії, культурології та соціології абсолютно не популярні. Студенти тікають на мистецький факультет до звукорежисерів та хореографів. Це загрожує повному зриву навчального процесу. Більше того, це загрожує звільненням половині викладачів з вашої кафедри і зняттям вас як завідуючого зі свого місця…

— Власне, я ж про це й хотів поговорити.

— Ви хотіли поговорити?

— Так, я хотів поговорити з вами про фінансову допомогу.

— Про що? — у Власової, здавалось, округлились очі. У такому стані вони могли навіть висушити світовий океан.

— Власне, у нас із Леонідом Григоровичем виникла непогана думка…

— А де були ваші думки два роки тому?

— Я старався…

— Він старався, — не зрозуміло до кого звернулась Галина Вікторівна. — Я не розумію вас, Олександре Миколайовичу. Часом мені здається, що ви Аферист і Шарлатан.

Культурному здалося, що це прізвища ізраїльських чиновників.

Культурний подумки перелічив усіх ізраїльських чиновників, але на думку прийшов лише араб Арафат та єврей Шарон.

Культурний зашарівся.

У Культурного з'явилося лише одне бажання: напитися і розревітися на плечі Ніколаєвського.

— Я не шарлатан.

— Справді? — афектовано примружила очі Власова.

— Чесне ленінське.

— Годі вам, богами присягаєтесь!

— У нас план… — тихенько промовив Культурний.

— У вас план, — перекривила його Галина Вікторівна.

— Так, у нас план з Ніколаєвським…

— Ви зі своїм другом наче два шкідники: Ява Рень та Павлуша Завгородній, — і вона істерично зареготала.

— Ну вислухайте мене, ради всього святого. Витримавши паузу, Власова промовила голосом Немезиди:

— Кажіть!

Культурний вирішив одразу заінтригувати Власову, щоби та більше не перебивала його своїми зауваженнями:

— Ми піднімемо авторитет Третього університету і нашої кафедри.

— Не вірю! — академічно виголосила проректор, однак Культурний попер крізь колюче теренове гілля:

— Повірте. Четвертого липня

відбудеться Свято Демократії, буде парад, люди на вулиці, багато людей — усе місто, до нас з'їдуться тисячі охочих поглянути на таке дійство — і ми з Ніколаєвським вирішили зробити КАРНАВАЛ!

— Що-о? — недовірливо і гидливо протягнула Власова.

— Карнавал… — уже не так впевнено проговорив Культурний.

— Який ще карнавал? Не морочте мені голови…

— От побачите, це буде грандіозне дійство, це буде парад, феєрія, виступи циркових артистів, мітинг сексуальних меншин… ну, молодь таке любить, розумієте? Будуть представлені роботи художників, радикальні поети, самба, румба, розумієте, весела карнавальна музика, міми.

— Хто?

— Міми, — пояснив Культурний. — Це такі…

— Я знаю, хто такі міми.

— Так от, міми, гімнасти, акробати, спортсмени… І все це, — мрійливо затягнув Культурний, — на тлі постійних реплік, що це все, мовляв, завдяки Третьому університету, а особливо кафедрі суспільних наук. І повірте, в наступному навчальному році доведеться будувати ще один гуртожиток.

Власова осміхнулась, однак якась недовіра все ще була в її обличчі.

— Два! Два гуртожитки! — стямився Олександр Миколайович.

— Можливо, — з більшим задоволенням прокоментувала Власова.

— Так ось нам на це потрібен зовсім скромний бюджет. Кафедра таких капіталів не має. У принципі, це і не гроші зовсім, так лише…

— А на голому ентузіазмі? — запитала Власова. — Як це дуже часто відбувається…

— А на ентузіазмі не вийде. Пам'ятаєте, минулого року Перший університет організував парад зірок і його очолював цей, як його, дай бог пам'яті…

— Малишев?

— Точно, Малишев. Потім цей Малишев учинив скандал і вимагав від ректорату, щоб його портрети розмістили в усіх куточках університету. Ви уявляєте собі, на що б це було схоже: усі куточки заставлені лисим поп-співаком? Ректорат не міг піти на такі вимоги з боку Валерія, тому обмежились одним портретом у дівчачому гуртожитку та студентською газетою, присвяченою цьому порожньому, марнославному Малишеву.

— Але ж це в будь-якому випадку неабияк підняло авторитет університету.

— Підняло. Проте у нас, вибачте, розмах! Якщо кожний гомосексуаліст і кожна танцівниця — ці всі кляті муді… пробачте, артисти, захочуть висловлювати свої думки, відстоювати свої позиції, закликати до дій, виголошувати свої ідеологічні гасла та вимагати розміщення їхніх портретів, — страшно подумати, що буде, — хаос! Ми не впораємося з усім цим нашестям, нас з'їдять, затягають по судах. Особливо сексуальні та етнічні меншини. Вони нас звинуватять у ксенофобії, шовінізмі, расизмі, гомофобії, я навіть не знаю, у чому вони ще можуть нас звинуватити…