Одержима
Шрифт:
О, сто раз гiрше, я те добре знаю, i з того розпач мiй.
М е с i я
Ти не наводь обмови зайвої на власну душу, - такою чорною вона не може бути.
М i р i а м
О нi, учителю, вона чорнiша, нiж хата-пустка, що пiсля пожежi чорнiє порожнечею. Вода твоїх речей, цiлюща та живуща, душi моєї вигоїть не може.
Вода боронить вiд огню живого, згорiлу ж хату дарма поливати.
М е с i я
Та що тобi спалило душу, жiнко?
М i р i а м
Не знаю: чи ненависть, чи
М е с i я
Кого ж ненавидиш ти?
М i р i а м
Ворогiв.
М е с i я
Своїх?
М i р i а м
Твоїх.
М е с i я
Я їх казав любити.
М i р i а м
А я люблю… не їх.
М е с i я
Вони для тебе, як i для мене, ближнi.
М i р i а м
Але я вiд них далека, наче вiд єхидни.
М е с i я
Вони не вiдають, що творять.
М i р i а м
I єхидна несвiдома, а всяк її розтопче, як стрiне на шляху.
М е с i я
Якби єхидна могла покинути свою отруту, вона була б не гiрша вiд голубки.
М i р i а м
Але вона отрути не покине.
М е с i я
Про царство боже на землi ти чула?
М i р i а м
Та я ж тепер нiде його не бачу.
М е с i я
Ти дивишся й не бачиш, маловiрна.
М i р i а м
О так, не бачу! Свiтло твого духа мене слiпить. Чим ти менi яснiше, тим душi ворогiв менi темнiшi, тим менш єхидна схожа до голубки.
Не маловiрна я, занадто вiрю, i вiра та мене навiк погубить.
Я вiрю, що ти свiтло - i такого ся темрява до себе не приймає?
Я вiрю, що ти слово - i такого отой глухорожденний люд не чує?
Їм, може, треба iншого Месiї?
Їм, може, сина божого не досить?
М е с i я
Вони слiпi, вони ще не прозрiли, самого слова мало їм для вiри,
їм треба дiла.
М i р i а м
Ти творив дива!
М е с i я
Творив дива ще тiльки над водою; сього не досить - треба кровi.
М i р i а м
(з жахом)
Кровi?
Чиєї кровi, вчителю?
М е с i я
Моєї.
М i р i а м
Хай їм вона на голову впаде!
М е с i я
Не проклинай, вертається прокляття на того, хто сказав його.
М i р i а м
Нехай!
Я знаю се, проклята я навiки, бо я любить не вмiю ворогiв.
О, кожний тихий усмiх фарисея для мене гiрш вiд скорпiона злого.
Менi бридка не так сама отрута, як все оте гнучке, пiдступне тiло.
Я вся тремчу, коли його побачу.
В моїх очах я чую зброї полиск, в моїх речах я чую зброї брязкiт, так я узброєна в свою ненависть, як вартовий коло царської брами, що радий вихопить на кожного свiй меч, хто тiльки зле замислить на владаря.
М е с i я
Чи ти й мене ненавидиш так, жiнко?
М i р i а м
(з докором)
Учителю!
М е с i
Ти, може, скажеш - любиш?
М i р i а м
Ти се сказав.
М е с i я
Я так сказав: хто мовить, що любить господа, а брата ненавидить, неправда то.
М i р i а м
Хiба ж i той не любить, хто душу вiддає?
М е с i я
Що значить, жiнко, вiддати душу?
М i р i а м
Значить - буть готовим загинуть за любов.
М е с i я
То се ж би звалось - вiддати тiло. В тiм душi нема.
М i р i а м
А хто покине батька, матiр, браття, все рiдне, любе, все, чим жив вiн досi для iншого - невже i той не любить?
М е с i я
Хто зрiкся всього, а себе не зрiкся, не любить той.
М i р i а м
О господи, якої ти жертви хочеш?
М е с i я
Жертви я не хочу, любовi тiльки.
М i р i а м
Мушу всiх любити?
М е с i я
Так, всiх.
М i р i а м
Всiх, окрiм тебе, - се можливо.
Але тебе i всiх - се понад силу.
Та за що ж, за що ж маю їх любити?
М е с i я
Недовiрки питають тiльки "за що?".
М i р i а м
О, як недовiрки любити вмiють!
Як поломiнь, палка у них любов!
М е с i я
А та любов, що я вiд тебе хочу, повинна буть як сонце - всiм свiтити.
М i р i а м
О, що менi робить? Немає сонця в моїй душi. Нiч, нiч, понура нiч.
М е с i я
Ще, може, зiйде сонце i для тебе.
М i р i а м
(з раптовою надiєю)
Учителю! чи ти менi позволиш пролити кров мою?
М е с i я
За кого? За людей?
М i р i а м
Нi, не за їх!
М е с i я
То нащо проливати даремне кров?
М i р i а м
А може, недаремне?
А може, кров'ю викупить я зможу…
М е с i я
Кров без любовi викупить не може.
М i р i а м
Якби ти хтiв прийнять вiд мене викуп, щоб не лилась твоя святая кров!
М е с i я
Ти хочеш викупить мене?
Мiрiам потакує мовчки головою.
М е с i я
Даремне!
М i р i а м
Нехай даремне! Та позволь загинуть хоч не за тебе, то з тобою вкупi!
М е с i я
Вааловi дають даремнi жертви, я ж не приймаю їх.
М i р i а м
Месiє!
М е с i я
Нi, для тебе я не Месiя. Ти мене не знаєш.
(Вiдходить).
Мiрiам зостається в пустинi сама.
II
Гефсiманський сад. Дванадцять ученикiв сплять непробудним сном. Месiя молиться. Мiрiам нишком крадеться попiд садовим муром, стає в найглибшiй тiнi, звiдки їй видко Месiю в мiсячному свiтлi.