Невольник
Шрифт:
ЯВА V.
Селяни і дівчата. (Входять).
1-ший селянин. Дивіть ся, дивіть ся, ондечки іде кобзар.
2-гий селянин. Ще й молодий який.
1-ший селянин. 3упинимо його та попросимо, щоби заспівав яку думку.
Дівчина. Ні, нехай заграє якої до танцю, а потім заспіває.
1-ший
ЯВА VІ.
Стефан. (Входить сліпий з хлопцем-поводарем).
Селяни. Здраству, чоловіче Божий.
Стефан. Здраствуйте і ви чесні миряни... щастя вам Боже на усе добре. Поздоровляю вас зі святим празником.
1-ший селянин. Спасибіг... А куди Бог несе?
Степан. Куди ноги втраплять, бо очима не бачу... Там моє пристановище, де спочиваю...
1-ший селянин. Лихо тяжке... Відкіля-ж ти родом?
Стефан. З просторої України... там мій отець, ненька, де застане ніч темненька... Там моя хатина, де добра людина.
2-гий селянин. (Бере його за руку і підводить до каменя). Сідай оттутечки, на камень, спочинь, та розкажи нам, страднику Божий що небудь про Січ та про Запороже.
Стефан. (Сідає). Сісти... сядемо, а спочивати будемо тоді як ляжемо в сиру землю...
1-ший селянин. Якже се ти, змалку такий, чи може у бісурменських руках побував?
Стефан. Бодай не розказувати... Тільки один рік минув як одняли від мене те, що найдорозше чоловікови - світ сонця.
Всі. Розкажи, що з тобою стало ся?...
Стефан. Слухайте люди добрі, та научайте дітий ваших, щоб вони вчились та дітям своїм розказували, як ту славу здобувають і як за віру та за рідний край голови складають.
1-ший селянин. Горенько тяжке... Як що ласка твоя, то розкажи нам дещо, чоловіче божий...
Стефан. Розказувати, щоб сльози проливати, аби було кому слухати та навчати…
У неділю в ранці-рано
Синє море грало.
Товариство кошового
на раді прохало:
Благослови атаманпе
байдаки спускати
та за Тендер погуляти,
Турка пошукати...
Чайки-байдаки спускали,
арматами лаштували,
з Дніпрового гирла широкого випливали
серед ночи темной
на морі синьому
за островом Тендером потапали, пропадали,
атамана курінного
сироту Стефана молодого
синє море не втопило,
а в турецьку землю Агарянську
без керми прибило...
Тоді сироту Стефана,
атамана молодого
Турки-яничари
в кайдани кували...
Ой Спасе наш Межигорський,
чудотворний Спасе!
не допусти мені впасти
в тяжкую неволю...
Там кайдани по три пуди
атаманам по чотири...
І світа божого не бачать не знають
без споведи умирають,
як собаки здихають...
І згадав сирота Стефан в неволи
свою далеку Україну,
нерідного батька старого
і не рідну сестру Ярину...
Плаче, ридає,
До Бога руки здіймає,
кайдани ламає -
і утікає на вольную волю...
Турки яничари його дігнали,
до стовпа вязали
очи виймали…
ЯВА VІІ.
Ярина. (Вийшла при кінци думи). Стефаночку... Стефаночку... Стефаночку... Моє серце... Деж се ти забарив ся... (Побачила, що він сліпий). Тату... Тату... Ідіть сюди... Тату... Подивіть ся…
ЯВА VІІІ.
Коваль. Чого ти доню голосиш? (Довго дивить ся на Стефана). Сину мій... Сину ти мій безталанний... Моя ти дитино... Чи тебе се я бачу, сину мій єдиний?...
Стефан. Тату... Ярино... Я не бачу вас... я тільки чую вашу любу розмову... Я чую серцем, що я вам рідний. Ви привитаєте мене каліку... сліпого?...
Ярина. Ти мій суджений... Ти вернув ся до мене і світ мій прояснив ся.
Стефан. Бог з тобою, Ярино... Тепер я не до пари тобі.
Ярина. Візьми милий остру шаблю, зрубай голову твоїй любій, виріж з грудий серце... Коли не буду твоєю, то лучше смерть мені заподій...
Стефан. Ярино... Ярино... Прости мені... Серце моє давно у тебе, візьми і душу мою...
Коваль. Діти мої... Квіти мої...
Стефан. (Паде навколішки). Боже милосерний... Ти сам довів мене до рідної хати, до вірної дружини... Благаю Тебе, милосерний, вижени із думки, вивій із серця тяжкеє лихо і всели у мою замучену душу тихий та привітний рай... (Ридаючи припадає лицем до землі, люди клякають, здіймаючи шапки).
Хор:
Боже великий єдиний,
Русь-Україну храни.
Волі і світла проміням
Ти її осіни.
Світлом науки і знаня
Нас, дітий просвіти!
В чистій любови до краю,
Ти нас, Боже, зрости.
Молимось Боже єдиний
Русь-Україну храни,
Всі свої ласки, щедроти,
Ти на люд наш зверни!
Дай йому волю,
Дай йому долю,
Дай доброго світа
Дай Боже народу
І многая, многая літа!