Нетопир
Шрифт:
— З роботи. Інґер здавалася мені дуже привабливою, і я був трохи нестриманим. Я просто хотів підвезти її додому і зовсім не збирався лякати. Але боюся, вона зрозуміла мій жарт аж надто буквально.
— Не розумію, про що ти, Алексе. Здається, ти й сам не розумієш. Харрі сказав, де він? Він передзвонить?
— Ей, ей, постривай. Ти називаєш цього хлопця просто Харрі, а коли я про нього заговорив, ти почервоніла. Що відбувається? Між вами щось є?
Бірґіта нервово перебирала руками.
Томарос перегнувся через стіл і простягнув руку до її волосся, але вона роздратовано відштовхнула його.
— Давай
Вона встала і, важко ступаючи, вийшла з кімнати.
Коли Лихач увійшов до бару «Крикет», він очам своїм не повірив. Стоячи за стійкою, Барроуз знизав плечима.
— Сидить уже дві години, — сказав він. — П’яний у дим.
У дальньому кутку за їх постійним столиком сиділа непряма причина того, що двоє його товаришів опинилися в лікарні. Лихач намацав біля стегна автоматичний пістолет 45-го калібру марки «Хеклер і Кох» — недавнє придбання — і попрямував до столика. Здавалося, хлопець спав, упираючись підборіддям у груди. На столику стояла напівпорожня пляшка віскі.
— Ей! — гукнув Лихач.
Голова поволі підвелася і нагородила його дебільною посмішкою.
— Я тебе чекав, — прогугнявила голова.
— Ти сів не за той столик, хлопче. — Лихач не ворухнувся.
У нього було ще багато справ — клієнти могли з’явитися коли завгодно, і Лихачу не хотілося, аби цей прибацаний плутався під ногами.
— Спершу ти повинен мені дещо сказати, — сказав хлопець.
— Чому «повинен»? — Лихач поклав руку на пістолет.
— Бо ти тут торгуєш, бо ти тільки що увійшов і зараз тебе найлегше запалити, наркота у тебе із собою, і ти не хочеш, аби я обшукував тебе при свідках. Не рухайся.
Тільки зараз Лихач побачив браунінг «Хай-пауер», з якого хлопець спокійнісінько в нього цілився.
— Що тобі треба?
— Я хочу знати, як часто Ендрю Кенсинґтон купував у тебе наркотики і коли він робив це востаннє?
Лихач намагався зосередитися. Він терпіти не міг, коли в нього тицяють пушкою.
— У тебе диктофон із собою, копе?
Коп посміхнувся:
— Розслабся. Свідчення під прицілом не мають ваги. Найгірше, я тебе пристрелю.
— Добре, добре.
Лихач відчув, що пітніє. Він прикинув відстань до своєї кобури.
— Якщо про нього більше ні слуху ні духу, значить, він помер. Так що йому не зашкодить. Він остерігався, багато не брав. Приходив двічі на тиждень, купував по одному пакетику. Звичайний порядок.
— Коли він приходив востаннє до того, як зіграв з вами в крикет?
— Днів за три. Наступного дня повинен був прийти знову.
— Він коли-небудь купував в інших?
— Ніколи. Знаю напевно. Тут, так би мовити, питання довіри. До того ж він працював у поліції і добряче ризикував.
— Отже, він приходив сюди, коли мав потребу в наркотиках. Через кілька днів, якби не повісився, може, помер би від передозування. Це реально?
— Він же опинився в лікарні. Зрозуміло, що звідти він пішов через ломку. Може, у нього була заначка.
Коп утомлено зітхнув.
— Ти маєш рацію. — Він сховав пістолет і взяв склянку. — Одні безперервні «може». Чому не можна з усім цим покінчити, сказати:
Лихач потягнувся був до кобури, але передумав.
— А де тоді шприц? — пробурмотів коп, звертаючись до самого себе.
— Що? — запитав Лихач.
— На місці не знайшли шприца. Може, він спустив його в унітаз. Як ти сказав — остерігався. Навіть перед смертю.
78
Два плюс два дорівнює тому-то, і все (англ.).
— Хлюпни, — попросив Лихач і підсів за столик.
— Не угроб печінку, — сказав коп і дав йому пляшку.
15
Ерік Мюкланд, стрибок з парашутом і диван «рококо»
Харрі біг вузьким задимленим проходом. Оркестр грав так голосно, що навколо все аж тремтіло. Стояв кислий запах сірки, хмари висіли так низько, що Харрі черкав по них головою. Але крізь стіну шуму пробивався один звук: гучне клацання, яке ні з чим не сплутаєш. Клацання собачих зубів і дзвякання ланцюгів об асфальт. За ним мчалася зграя цепних собак.
Прохід стає все вужчим. Ось він біжить, тримаючи руки перед собою, щоб не застрягти між високими червоними стінами. Дивиться вгору. З вікон високо над ним виглядають чиїсь голови. Чоловічки у вікнах розмахують синіми і зеленими прапорами і співають під оглушливу музику:
— This is the lucky country, this is the lucky country, we live in the lucky country! [79]
Харрі почув за собою несамовитий гавкіт і з криком упав. Темрява. На свій великий подив, Харрі не вдарився об асфальт, а продовжував падати. Напевно, попав у каналізаційний люк. Чи то Харрі падав дуже повільно, чи то колодязь був дуже глибокий, але він усе падав і падав. Музика вгорі звучала все тихіше й тихіше, а коли очі звикли до темряви, він побачив у стінках колодязя вікна, через які можна було дивитися на інших.
79
Щаслива країна, щаслива країна, ми живемо в щасливій країні! (англ.)
«Невже я пролечу всю землю наскрізь?» — подумав Харрі.
«Ви з Швеції», — сказав жіночий голос.
Харрі обернувся. Раптом спалахнуло світло і знову заграла музика. Він був на відкритому майданчику. Була ніч. На сцені за його спиною грав оркестр. Сам він стояв, повернувшись до вітрини — мабуть, магазину телевізорів, бо там стояло штук десять телевізорів і кожен показував свій канал.
— Теж відзначаєте Australian Day? [80] — запитав знайомою мовою інший, чоловічий, голос.
80
День Австралії (англ.).