Нетопир
Шрифт:
«Дивіться!» — гукнула чорна змія і широко розкрила пащу, аби всім було видно мішок з отрутою. Звірі, скупчившись довкола, почали дякувати їй за те, що вона врятувала їх від Мунґунґалі. Коли всі розійшлися, до Оуюбулуй підійшов Кенгуру і сказав, що потрібно викинути отруту в річку, щоб усім у майбутньому жилося спокійно. У відповідь Оуюбулуй укусила Кенгуру, і той, паралізований, упав на землю.
«Ви завжди ставилися до мене зневажливо, тепер моя черга, — сказала Оуюбулуй помираючому Кенгуру. — Поки у мене є ця отрута, ви до мене не підійдете. Інші звірі не знатимуть, що я залишила отруту собі. Хай думають, що я, Оуюбулуй, — їхня
Тувумба перекинув у рот вже порожній келих і підвівся.
— Уже пізно.
Харрі теж підвівся.
— Спасибі за історію, Тувумбо. Я незабаром їду, так що, коли ми більше не побачимося, — успіхів на чемпіонаті. І в житті.
Тувумба до болю стиснув простягнуту руку. Харрі подумав, що так нічого й не навчився.
— Сподіваюся, ти розберешся з біноклем, — сказав Тувумба.
І лише коли він уже пішов, Харрі зрозумів значення його слів.
10
Морський жах, містер Бін і знову пацієнт
Сторож дав Бірґіті ліхтарик:
— Раптом що, Бірґіто, ти знаєш, де я. Дивися, щоб вас там ніхто не з’їв, — і він із сміхом повернувся до своєї комірки.
Бірґіта і Харрі увійшли в пітьму лабіринтів величезного Сіднейського акваріума. Була вже майже друга година ночі, і сторож Бен замкнув вхідні двері.
Коли Харрі мав необачність запитати старого сторожа, чому гасять усе світло, той вибухнув довгою тирадою:
— Ну, по-перше, економимо електрику. Тільки це не головне. Головне — ми даємо рибам зрозуміти, що зараз ніч. Але це тепер. Раніше ми просто повертали рубильник — уявляєш, який шок переживали риби, коли навколо відразу ставало темно. Акваріум буквально гудів од німого крику сотень риб, які у сліпій паніці намагалися сховатись або просто мерщій звідси втекти.
Бен театрально стишив голос і прокреслив долонями в повітрі зиґзаґ, зображуючи риб.
— Кілька хвилин вони плескались і хвилювались. А деякі риби, як-от макрелі, коли ми ось так вирубали світло, просто розбивалися від страху об скло. Тому ми почали гасити світло поступово, як воно буває в природі. І риба стала реагувати краще. За світлом тіло відчуває, коли день, а коли ніч. І особисто я думаю, що рибам, щоб уникнути стресу, потрібний природний добовий ритм. У них, як і у нас, є біологічний годинник, і жартувати з цим не треба. Ось, наприклад, у Тасманії дехто, хто розводить баррамунді, восени дають рибам більше світла, щоб ті, дурненькі, думали, що ще літо, і довше метали ікру.
— Бена лише запитай — потім його не зупиниш, — пояснила Бірґіта. — Але зі своїми рибами він розмовляє охочіше, ніж з людьми.
Два роки поспіль Бірґіта підробляла тут влітку і дуже подружилася з Беном, який стверджував, ніби працює в акваріумі з дня його заснування.
— Вночі тут так спокійно, — сказала Бірґіта. — Так тихо. Глянь!
Вона навела ліхтарик на скляну стіну, за якою зі свого укриття випірнула рудувато-жовта мурена і вищирила дрібні гострі зубки. Потім ліхтарик висвітив двох плямистих скатів, які, ніби у сповільненій зйомці, пливли за зеленим склом.
— Краса, правда? — з блиском в очах прошепотіла Бірґіта. — Як балет без музики.
Харрі здалося, ніби він йде по дортуару. Не було чути нічого, крім
Бірґіта зупинилася біля однієї із скляних стін.
— А тут у нас живе saltie [55] Матильда з Квінсленда. — У світлі ліхтарика з’явилося сухе дерево, що лежало в штучному руслі річки. У загаті поруч плавала колода.
— А що таке «saltie»? — Харрі спробував відшукати поглядом яку-небудь живу істоту.
55
Солоний (англ.).
Колода розплющила зелені блискучі очі.
— Це крокодил, який живе в солоній воді. На відміну від freshie, [56] який живиться головним чином рибою і якого не варто побоюватись.
— A saltie?
— А от його побоюватися варто. Багато так званих небезпечних хижаків нападають на людей, лише коли відчувають загрозу або бачать, що ти вторгаєшся на їхню територію. A saltie — проста, нелукава душа. Йому просто потрібне твоє тіло. На північних болотах Австралії крокодили щороку вбивають по кілька людей.
56
Прісний (англ.).
Харрі припав до скла.
— А це не викликає… е-е… антипатії? Подекуди в Індії винищили тигрів, бо ті жерли маленьких дітей. А цих людожерів чому не знищили?
— В Австралії до крокодилів ставлення, як до автокатастроф. Ну майже. Якщо ти проклав дорогу, будь готовий, що хтось на ній загине, хіба ж не так? І з крокодилами те ж саме. Вони просто їдять людей.
Харрі пересмикнуло. Матильда знову заплющила очі — так самісінько, як і на «порші» ховаються фари. І найменші жмури на воді не виказували двох тонн м’язів, зубів і злості, прихованих у цій колоді.
— Ходім далі, — запропонував Харрі.
— А ось і містер Бін, — ліхтарик Бірґіти вказав на пласку буру рибину. — Вайло-скат — так ми в барі називаємо Алекса, того, якого Інґер прозвала містером Біном.
— А чому «скат»?
— Не знаю. Коли я влаштувалася на роботу, його так уже називали.
— Мгу, ну й кличка. Ця риба полюбляє лежати на дні?
— Так, і тому, коли ти купаєшся, треба бути обережнішим. Він дуже отруйний і випускає отруту, як тільки на нього наступиш.
Крученими сходами вони спустилися до резервуарів.
— Узагалі резервуари — не зовсім акваріуми. Це просто відгороджений шматок затоки Порт-Джексон, — сказала Бірґіта.
Із стелі зеленуватими хвилями струміло тьмяне світло. Хвилясті смужки ковзали по обличчю й тілу Бірґіти, і Харрі здавалося, що вони стоять під світляною кулею на дискотеці. Бірґіта спрямувала ліхтарик угору — і лише тут Харрі зрозумів, що вода скрізь. Вони просто в скляному тунелі в морі, а світло йде зовні, фільтруючись крізь товщу води. Поруч майнула велика тінь, і Харрі здригнувся від несподіванки. Бірґіта тихо засміялася і посвітила ліхтариком на величезного довгохвостого ската, що пропливав мимо.