Мигіївський метеорит
Шрифт:
– Хвате. В мене шок! Тупо й дупо по самі вуха… Навіть для космонавта самоука. Тишком-нишком взяв свою Євгеночку на експеримент. Летіли на швидкості двісті на таратайці з причепом. Ти в своєму розумі? Я, що піддослідна тваринка?
– Все під контролем. Не влазь
– Ти хотів мене ще й катапультувати? Кидати об землю коханою дружиною? А якщо поряд дроти на стовпах під напругою? – Євгенія, від хвилювання, плеснула в долоні.
– Швидкість? А сто – безпечно? Чи вісімдесят? Євгеночко, люба, можна потрапити в халепу й на своїх двох. Тут вже, як крива долі занесе. З катапультою трішки переборщив. Жартую, звісно. Вистачить гравітаційного нейтралізатора. З цим девайсом шанс потрапляння в аварійні ситуації дорівнює нулю.
– Хвате… Знову жарти?
– Час від часу треба, але цього разу чесно. Скоро на моїй Славуті кружлятимемо навколоземною орбітою.
– Попереджуй заздалегідь, коли надумаєш кружляти. Але не зараз.
– Ні… Приблизно за місяць. Та скоро, щоб ти знала, за якихось років сім-вісім, злітати на Місяць чи на Марс буде простіше ніж з’їздити в місто м’ясом торгувати. Годин десять дороги – і ти на Місяці: стоїш на місцевому базарі, правиш свою ціну. Вже розробляється програма комерційних маршрутів загального користування: Земля(Україна) – Місяць(Україна) – Марс(Україна). Україна має свої території
Євгенія терпляче слухала повчання чоловіка. Ця жінка не звикла дарувати закиди в її сторону на привід розумових здібностей.
– Маєш мене за ідіотку? Я шкільну програму засвоїла на відмінно. І на яких планетах є Україна знаю! На Марс? Хай спочатку на Землі дороги нормальні зроблять. Ти ж знаєш. Я…, – Євгенія, аби втамувати хвилювання і не перевести розмову в традиційне з’ясування стосунків з рукоприкладством, зробила паузу, аби підібрати потрібні слова. Чоловік за кермом, стан дороги поза коментарями. Це треба враховувати. – Я за тобою і у вогонь, і в воду. Хоч до раю чи до пекла. Аби з тобою. Але попри це, ти телепень! Невиправний дурисвіт! Винахідник самоук! І… Досить і цього.
– Хай так. Кому написано вище покинутий цей світ раніше відведеного, нічим не відкупиться. Швидкість тут ні до чого.
– Слушна думка… Це твій коник. Повчати. Ти ж гуру! Просвіти мене, темну конячку. Я буду слухати, відкривши рота.
– Та ці дороги, скоро взагалі стануть зайвими. – Євген захопився, але уважно спостерігав за вибоїнами, що підступно стелилися під колеса. – Може тому їх і не ремонтують. Так! Колесо – це гальмо цивілізації. Воно припинило нормальний еволюційний розвиток. Затримало потрібні винаходи на добрих пару-трійку тисяч років.
– Я б тебе зараз катапультувала заради приколу…, – Євгенія вдала ніби натискає першу ліпшу кнопку на щитку приборів.
Конец ознакомительного фрагмента.