"Лахтак"
Шрифт:
Його творами й сьогодні захоплюються мільйони читачів. Талановите слово цієї одержимої, чесної і світлої людини будить найкращі почуття, наснажує на благородні справи. Він враз подорослішав у буремні дні громадянської війни, а життя віддав у всенародній битві з фашизмом. В шухляді його письмового столу залишилася незакінчена значною мірою автобіографічна повість «Орлині гнізда».
Гордий і непереможний прийшов до нас, його вдячних нащадків, Микола Петрович Трублаїні. Ми й сьогодні сприймаємо його як сучасника і з хвилюванням вирушаємо в мандрівку під гордими вітрилами його мрій і віри в нас.
Вячеслав
«ЛАХТАК»
Частина перша
НІМИЙ ПАРОПЛАВ
Розділ І
Вітер налетів несподівано. З неймовірною швидкістю запінились хвилі. Збурений простір наближався до пароплава, що стояв за милю від берега. Між реями щогл, у надбудовах капітанського містка чулось уривчасте й грізне вищання.
Хвилі захитали пароплав з боку на бік, повертаючи його носом проти вітру. Натягнувся ланцюг якоря. Раптовий шторм нагадував грім з ясного неба. Штурман Кар вибіг широкими східцями трапа на капітанський місток і глянув на обрій.
З норд-весту йшов шаленої сили шторм. Море лютувало, але сила хвиль ще відставала від сили вітру. Вітер рвав пароплав з якоря, розірвав прапор на кормі, позносив з палуби порожні ящики, мотуззя, шматки парусини. Штурман Кар засюрчав у свисток. Але то було непотрібно: біля нього вже стояли боцман Лейте і обидва вахтові матроси.
— Боцман, на брашпиль! [1] Напоготові! — гукнув Кар у рупор.
— Єсть на брашпиль! — долетіло крізь вітер.
Боцман з матросом Котоваєм за хвилину опинились на півбаку й посідали навпочіпки, ховаючись од вітру.
На місток вискочив у засмальцьованій робі другий механік Торба.
— Отто Рудольфовичу, — схвильовано спитав він, — що це?
— Гукни в машину, щоб приготувались… Негайна готовність! — прокричав йому штурман, нахиляючись проти вітру.
1
Брашпиль — лебідка, що нею підіймають якір.
— А капітан?
Кар у відповідь, наче стверджуючи щось, труснув кошлатою шапкою і підніс руку вгору, щоб потягти за мотуз.
З тоненької трубки біля димаря з хрипом вирвалась пара. Спочатку чути було лише шипіння, а потім, перемагаючи бурю, розлітаючись по вітру, громохко загуло. То був довгий тривожний сигнал.
Штурман не випускав з руки канат. Далеко, на горби острова, ніс вітер гудок. На палубу з кубриків і кают вибігали люди.
Тим часом механік припав до свистка машинного телефону і, подувши туди, щосили загукав у трубку:
— Машину на негайну готовність!
Облишивши телефон, кинув оком на запінені вали, що вже доплигували до корми, і, крикнувши: «Полундра» [2] , прожогом скотився по трапу вниз. Він поспішав у глибину пароплава, до машинного відділу.
Штурман засіпав за шкертик [3] — гудок став переривчастий: — Гууу-гууу-гу-гу! Гу! Гууу!
Нарешті штурман випустив шкертик, і знову
2
Стережись!
3
Шкертик — мотузочок.
Кар обернувся до підвахтового матроса Соломіна:
— Негайно сповістіть усіх, щоб приготувались до авралу. Всім на палубу!
Васька Соломін побіг по кубриках та каютах.
Кар підніс великий морський бінокль і, зіпершись ліктями на фальшборт [4] , припав очима до скла об'єктивів. Він дивився на острів, відшукуючи там людей.
Обривистий берег ламався перебитим хребтом і вибігав у море піщаною косою. Похмурістю віяло від сірих пустинних горбів. Де-не-де по ярках біліли залишки торішнього снігу. На косі, край самої води, чорніла шлюпка.
4
Фальшборт — дерев'яна огорожа капітанського містка.
В шлюпці стояло двоє людей. Один з них притискав рушницю до плеча, націляючись угору.
«Мабуть, стріляє, щоб поспішали до човна», — догадався Кар.
Його турбувало — чи всі на острові чули гудок. Він перелічив — скількох людей видно на острові. Штурман бачив дев'ятьох. Скільки всіх з'їхало на берег, він не знав, але був певен — більше ніж дев'ять. У бінокль уперто розшукував решту… Його погляд перебігав по купах плавникових дерев на березі, по покручених щілинах ярків і вертався до маленької лагуни. Там, де берег завертав на захід, виднілась якась жива істота, простуючи в протилежний від шлюпки бік. Кар пильно стежив за тією істотою. Від напруження засльозились очі. Витер їх зігнутим пальцем і перевів бінокль у другий бік. З горба, праворуч, спускалось ще двоє людей. Із шлюпки їх, мабуть, не бачили, бо купка людей, що зібрались там, лагодилась їхати.
А вітер скаженів. Хвилі підносили свої гребені вище і вище. Як запінені звірі, вони мчали до берега й розбивалися там, де стояла шлюпка.
Люди біля шлюпки, скориставшись із набіглої хвилі, штовхнули свою посудину на воду. Забігши, хто по коліна, хто по пояс, у воду, хапалися за борти. Хвиля відкотилася, одкинувши шлюпку в море. Гребці скільки сили вдарили веслами, рятуючись від могутнього прибою.
Кар з тривогою глянув на двох людей, що вийшли з рівчака і бігцем поспішали до берега.
Розділ II
Підхоплена хвилями, шлюпка вилетіла в море. Одразу ж її підкинуло на пінявий гребінь грандіозного валу, а потім кинуло в прірву між двома височезними хвилями, заховавши від очей Кара. Штурман побілів, спостерігаючи боротьбу шлюпки з хвилями. Ось її знов винесло на гребінь водяної гори, щоб за якусь мить кинути в нову прірву темно-зеленої води полярного моря.
Відчуваючи, як б'ють хвилі у борт пароплава, Кар жахався за долю маленької шлюпки. Його менше непокоїло майбутнє двох людей, які підходили вже до моря: на березі вони мали почувати себе безпечніше. Штурман навіть шкодував, що дав тривожний гудок. Він мусив би знятися з якоря й одразу ж виходити в море. Нехай би всі залишились на час шторму на острові. Найгірше, що було з ними, так це довелося б трохи поголодувати — день-два доки пароплав повернеться до острова.