"Лахтак"
Шрифт:
Розділ XIII
Крізь блакитне мереживо дрібних крижин з води виставив голову звір. Це була кругла, чорна, блискуча голова. Очиці дивилися сонно й нерухомо. Морський заєць цікавився пароплавом. Чи бачив він уже коли таке страховище? Пароплав трохи нагадував айсберг, а люди на ньому виглядали дивними звірюками, трохи схожими на ведмежат. На цьому айсбергові щось тріснуло, і одночасно чорна кругла голова почула шипучий свист у повітрі і плескіт води за два кроки від свого
Минуло дві-три хвилини, і на палубі вже встигли посперечатись, влучив чи не влучив Котовай. Абсолютна більшість, крім самого стрільця, була тієї думки, що звір, злякавшись, сховався. Сам же Котовай обстоював те, що вбитий звір одразу ж потонув.
Але цікавість — велика сила: «Що то за дивний айсберг, треба на нього глянути», — мабуть, так зміркувала опецькувата голова і знову висунулася з води.
— Ну, тепер я стрілятиму, — попросив Стьопа, простягаючи руки до Котовая по рушницю, — ти одного вже втопив, а тепер дозволь мені.
Навколо засміялися, бо всі розуміли, — це той самий заєць. Та Котоваєві стало незручно, і він віддав рушницю Стьопі. Юнак довго націлявся. Разом із звуком пострілу заєць підплигнув над водою і завмер.
— Влучив! Влучив!
Стьопа радів. Його похвалив Лейте, спостерігаючи полювання з капітанського містка. На звук пострілів показався Вершомет.
— Хто це? — спитав він, а коли йому показали на Стьопу, то мисливець, вітаючи, ляпнув хлопця по спині.
— Так завжди бий, з одного пострілу, в голову, — сказав Вершомет, — бо інакше, коли звір не дуже жирний, то вдарить зо два рази хвостом по воді, дух випустить і втоне.
Шлюпка прибуксувала тушу зайця до борту, і її підняли на палубу.
— Ну й зайчик! — похитав головою кок.
Справді, цей зайчик мав півтора метра довжини і важив двісті п'ятдесят кіло.
_ А знаєте, — сказав Кар Запарі, — це ж наш шеф, — і показав на морського звіра.
— Як шеф?
— А ви знаєте, що значить слово «лахтак»?
— Ні.
— Лахтак — це одна із назв морського зайця або інакше — бородатого тюленя. Так його називають на сході, в Берінговому морі. Там давним-давно починав своє плавання цей пароплав.
— Чудесне місце для полювання. Воно й справді не погано в цій хатині перезимувати, — філософствував Вершомет. Дичина навколо неполохана, а песці повинні бути. Пастки у нас є. Можна багату здобич узяти. Цілий трюм хутром, шкурами, салом наповнили б.
— Ти думаєш, — спитав кок, — багато песців понад цим берегом?
— Ручуся, що не менш як сотню, а то й півтори самими пастками за зиму набрав би.
— А голубих песців тут не може бути? — настирливо допитувався Аксенюк.
— А чого ж… не знаю… мабуть, є…
— За кордоном хутро такого песця — цілий скарб, — зітхнув кок. — Білий там теж не дешевий.
— Я б не заперечував, щоб кілька штук одвезти туди, продати і гроші в кишеню покласти, — прорипів із хриплим сміхом Шор.
Розмову про хутро перебив Лейте. Він прийшов з наказом, щоб кок, разом з ним і Павлюком, ішов оглянути камбузну комору. Кар хотів точно підрахувати запаси харчів на пароплаві. Невідомо, скільки часу доведеться їм пробути у мимовільній плавбі. Він знав, що запас харчів на пароплаві невеликий, отже, мабуть, доведеться зменшити порції і суворо цього додержувати. Та раніш, ніж визначити розмір порції. Кар хотів знати — скільки чого з продуктів є на пароплаві.
— Товариші, — сказав він, звертаючись до механіка и гідролога, — на мою думку, є три варіанти нашої дальшої подорожі: один — стояти тут, де ми стоїмо; власне, не в цьому самому місці, а підшукавши якусь бухточку в протоці Шокальського. Стояти доти, аж доки віджене важкі крижини з нашого шляху. Дуже можливо що в такому раті нам доведеться перебути тут цілу зиму і вийти звідси лише наступного літа…
— Коли умови будуть сприятливі… — вставив Запара.
— Цілком вірно, — продовжуючи викладати свої плани, відповів Кар гідрологові, — бо може статися, що наступне літо буде холодне, крижини не потануть, і ми не виліземо звідси, а просидимо між цими горами ще зиму. Звичайно, коли дозволять харчі, не з'явиться цинга або ще якась напасть. Другий варіант — негайно повернути назад у Карське море. Спробувати пробитись через кригу, користуючись щілинами та розводдями. Справа ця неймовірно важка. Бо це значить повернутись у ту кригу, від якої ми втікали. Абсолютна більшість шансів, в разі ми повернемось у Карське море, що пароплав затре кригою. Тоді найбільш імовірне те, що зимою його розчавить крижаними затисками, а коли ні, то подрейфує хтозна-куди, і невідомо, скільки часу дрейфуватиме. Нарешті, третій варіант — іти через протоку в море Лаптєвих і, коли там не дуже важка крига, то, повернувши на південь уздовж берегів острова Більшовик, вийти в протоку Бориса Вількіцького. Цією протокою нам, може, вдасться вернутись додому. Коли ж додому вертатись буде пізно, то зазимуємо біля мису Челюскіна, де є досить глибокі бухти.
— А найголовніше, — додав Запара, — наукова база і радіостанція Арктичного інституту.
— Цілком вірно. То яка ваша думка, товариші? — запитав Кар.
Слово взяв Торба.
— За нашою кормою, — казав він, — там така крига, що не тільки наш пароплав, а й «Красін» навряд чи подужає. Зимувати тут немає рації. Вугілля дуже мало. Протягом зими грітись нам треба, а влітку на зворотний шлях палива може не вистачити. Радіо в нас фактично немає, і допомогу викликати не зможемо. Треба йти в море Лаптєвих.
Запара підтримав думку механіка, хоч доводи його були не зовсім до вподоби Карові і особливо Торбі. Гідролог сказав:
— Коли нас затре кригою в морі Лаптєвих і ми там зазимуємо, то все-таки більше користі буде, ніж дрейфувати в Карському морі. У Карському хоч приблизно можна вирахувати, вгадати, куди нас занесе. А от в морі Лаптєвих, далеко від берегів, ще не зимував ніхто, нічого не вирахуєш, нічого не вгадаєш. Ми зробимо дуже цінні дослідження.
— Та… ви набалакаєте, — сердився Торба, — ще навмисне схочете зимувати.
Саме в цей час у каюту Кара, де відбувалась нарада зайшов Лейте. Його коротко поінформували про нараду. Він теж був тієї думки, що треба йти через море Лаптєвих до протоки Вількіцького. На тому й порішили.
Після того Лейте розповів про становище з харчами. Харчів, коли їх видавати за нормами попередніх днів, мало вистачити на сімдесят днів. На думку Лейте, цю норму безболісно можна було зменшити, щоб розтягти їх на дев'яносто днів.
Кар написав наказ про те, що пароплав виходить у море Лаптєвих, що пайка зменшується і що мисливці мусять забезпечити харчуванням команду. Вершометові доручалось відібрати кращих стрільців і організувати з них мисливську команду.