Кришталеві дороги
Шрифт:
— Немає, — байдуже відповіла Наталка. — Можеш іти.
Він дбайливо зібрав усі папірці, підозріло зиркнув на неї, але нічого не сказав. Попрощався і пішов.
Наталка сиділа, як громом вражена. Вона ще не могла осмислити того, що сталося. Далебі, скоріше можна було повірити в те, що американськими агентами стали всі її близькі й знайомі, тільки не Сергій! Це виключено, абсолютно виключено!
Найперше подумалось, що Геннадій, переслідуючи свою підлу мету, продемонстрував фальшивки. Але ж оті фотознімки Сергія з Катрін підробити не можна! А отой підпис на зобов’язанні… То підписувався він
Наталка взяла свою сумочку, витягла з неї фотознімок. Мандрівний фотограф, один із тих перельотних птахів, що годуються біля курортників на пляжах, клацнув їх із Сергієм з власної ініціативи, а коли приніс готові знімки — довелося взяти мимохіть.
На зворотному боці Сергієвою рукою написано: “Хай це фото стане Вам вічним талісманом проти ролей характерних бабусь!” І — підпис. Характерний підпис, якого забути не можна.
Наталці дуже сподобався цей знімок: на ньому вона така радісна, така юна. Але зараз при погляді на нього аж у серце штрикнуло: та ж самісінька поза! Так, так: як десь і колись американка Катрін Джефсон, отак і Наталка Закатова, сидячи край моря в Старій Гагрі, простягає руки до Сергія Альошина… а він дивиться на неї тим же переможним поглядом самця! Тьху, як огидно!
Вона пошматувала фотографію на дрібнісінькі клаптики, затиснула долонями скроні. Ой, нене, та невже ж люди такі підлі, такі брехливі, такі зрадливі?! Невже не можна покластися ні на кого?! То навіщо тоді жити? Навіщо прагнути чогось?.. А, хай усе йде прахом! Хай гине все!
Як три місяці тому з кімнати Геннадія Риндіна, ось так зараз Наталка вискочила з дому як навіжена, помчала на Печерськ, до того будинку, який завжди поминала зі страхом. Зараз вона нічого не боялася, — хай тільки все кінчається якнайшвидше.
Пізніше Наталка не могла навіть відновити в пам’яті своєї сповіді. Тільки пам’ятала: розповідала все-все, нічого не приховуючи — і про себе, і про Геннадія, і про Альошина. А коли скінчила — похнюпила голову і сказала:
— Прошу, повідомте про все батька. Тільки дуже обережно: в нього хворе серце.
Вона тривожно скинула очима на слідчого: чому мовчить? Невже і на це її прохання не зважать?
А він дивився на неї, посміхаючись невесело. Сказав:
— Ви розповісте йому самі. Тільки дещо пізніше… Дуже добре, що ви прийшли, хоч, правду кажучи, не розповіли нічого нового. Ті три чемоданчики, які ви так легковажно допомогли переправити через наш кордон, тут… — слідчий зробив рукою невизначений жест. — Всі валютні махінації Геннадія Риндіна нам відомі… А щодо Альошина…
Він видобув з шафи товстеньку папку, витяг з неї кілька фотографій Альошина з американкою.
— Такі вам показував Риндін?
— Так.
— А цей знімок ви бачили?
Начеб такий, як і попередні: Сергій і Катрін на пляжі, тільки сфотографовані здалеку. Але ні, он у кущах причаївся третій — Геннадій. Він фотографує ту парочку!
— Зрозуміли, Наталко Романівно? Це була заздалегідь розрахована провокація, в якій ваш колишній… знайомий Риндін спільно з американкою Джефсон зіграв дуже гидку і підлу роль. І всі оті інші так звані “документальні свідчення” проти Альошина — низькоякісна фальшивка. Альошин — чесна і порядна
— Це справді так? — підхопилася Наталка.
— Можете вірити мені! — всміхнувся слідчий. — На жаль, у мене є термінові справи, отож змушений вибачитися перед вами.
— І я можу… — вона затнулась. — Можу йти?
— Звичайно. Тільки прошу: будьте тепер обачнішою… І ще одне: нашої розмови поки що не варто переказувати нікому.
— Спасибі вам од щирого серця! Коли б ви тільки знали, яку важенну гору ви скинули з моїх плечей!
— Хотілося б, щоб завжди було так. Але… — він з жалем розвів руками.
Наталка йшла вулицями Києва, немов п’яна. Все, що гнітило її протягом останніх місяців, розвіялося вмить. Такого чудесного надвечір’я, такого запашного повітря, таких життєрадісних людей вона не бачила давно. їй хотілося перепиняти зустрічних і говорити їм, що життя — надзвичайно хороша штука; що в житті є мрії і сподівання, які обов’язково здійснюються, якщо прагнеш їх усім серцем; що людям можна, — та ні, навіть треба! — вірити; що існує на світі неймовірне чудо — справжнє кохання, яке треба плекати й берегти, не дозволяючи заплямувати його бодай у думці.
Сутеніло. Робочий день закінчився. Сергій, звичайно, ще в лабораторії, але її туди не пустять, хоч вона й дочка директора. То треба йому подзвонити.
А коли вже щастить, то щастить: Сергій враз підняв трубку, дуже зрадів, почувши її голос, запитав, коли вони зможуть зустрітися.
І Наталка дзвінко засміялась у відповідь:
— Ви ще й запитуєте! Негайно!
— Де?
— Ну… на тій же лаві, в тому ж садочку, що і вперше.
— Чудесно! Буду через півгодини.
Вона прийшла на домовлене місце дещо раніше, і оті кілька хвилин чекання видалися їй довжелезними, як вічність. Але, може, саме вони й були потрібні, щоб остаточно зруйнувалися ті ланцюги умовностей, які так часто перешкоджають людям вчасно промовити слова ніжності й шаноби.
Коли Сергій виткнувся з-за рогу алейки, Наталка підхопилася і помчала назустріч йому з простягнутими руками:
— Сергійку, вітай мене з великою, великою радістю!
Він пригорнув її до себе, сказав:
— Вітаю щиро!.. Але хоч скажи, яка радість?
— Я сьогодні знайшла себе. А деталі — пізніше. Тс-с-с, секрет!
— В такому разі вітай мене з подвійною радістю: я теж знайшов тебе… і зробив одне відкриття.
— Вітаю щиро!.. А що за відкриття?
— Деталі — пізніше! — засміявся він. — Тс с-с, секрет!
РОЗДІЛ XXII
ПІВЦАРСТВА ЗА КОНЯ!
Доктор Гешке зрадив свої давні звички та традиції: нехтуючи турботами про власне здоров’я, працював тепер не до десятої вечора, а подеколи аж до першої ночі, відмовився від пішохідних прогулянок, їв похапцем і нерегулярно, пив надто багато міцної чорної кави, і все це через те, що потрапив у жорстокий цейтнот — наближався визначений контрактом фатальний строк, а разом з ним і неминуче вигнання з лабораторії. Власне кажучи, чхати було йому на віллу з лакеями і на сенаторську зарплату, — сяк-так проживе без шику. Та не начхаєш на К-генератор, бо без нього не проведеш тієї серії дослідів, які мають визначити діапазон можливостей зробленого відкриття.