КРАХ
Шрифт:
— Авжеж, — відповів Бланко.
— Ось повний текст донесення Маріо. Я розділив його на чотири ключові пункти. По-перше, є людина, яка працює в друкарні, котрій замовили зробити кілька посвідчень протипожежної охорони. По-друге, другій людині — механіку — замовили якийсь бачок. По-третє, сьогодні вночі у них буде проведено нараду. І, по-четверте, вони спробують вивезти з країни шістьох контрреволюціонерів. Ми повинні встановити, кого саме. Вони, очевидно, належать до керівництва підпілля. Тому, підкреслюю, дуже важливо захопити
— Логічно. Я згодний.
— Тоді почнімо, — сказав Велосо.
Бланко скинув окуляри:
— Мені здається, що, оскільки нам відоме місце, де вони перебувають, ми стоїмо перед вибором: захопити лише тих агентів, яких закинули до нас, і членів банди, що їм допомагає, чи піти на ризик і не брати їх зараз, дати можливість діяти, а тоді захопити усіх разом з тими шістьома.
— Слушна ідея. — Велосо встав. — Але треба узгодити з майором, перш ніж прийняти рішення. А поки що розглянемо інші пункти.
— Добре, — згодився лейтенант.
— Посвідчення… — Велосо замислився. Ними можуть скористатися, щоб спробувати провезти на завод якесь протипожежне обладнання з вкладеною в нього вибухівкою.
— Логічно, — згодився Бланко.
Велосо вказав на нотатник:
— Познач і віддай відповідні розпорядження.
Бланко приготувався записувати.
Велосо відкинувся на спинку крісла, примружив очі:
— Без попереднього огляду фахівцями не допускати провозу на завод ніякого обладнання, пакетів чи інших предметів, на яких стоїть штамп управління пожежної охорони.
Бланко швидко записував.
— Що далі? — запитав капітан, коли Бланко кінчив писати.
— Нарада сьогодні вночі.
— Так. Як повідомляє Маріо, на цій нараді будуть обговорюватися подробиці диверсії. Але він не певний, чи зможе щось повідомити нам до закінчення наради. Отже, треба чекати.
Бланко зробив позначку в нотатнику.
— Залишається бачок.
— Так, — відповів лейтенант. — Правду кажучи, не маю ні найменшого уявлення, для чого він потрібен.
— Я подумав, чи не має це якогось стосунку до посвідчень.
— Можливо. Але ним можуть скористатись і для транспортування.
— Правда твоя. Занотуй і це. А тепер, підсумовуючи всі факти, прикиньмо, в який день вони збираються провести диверсію.
— Є у мене деякі міркування, — підтримав Велосо лейтенант.
— Давай, доповідай, — заохотив його капітан.
— Виходячи з того, що термінові замовлення повинні бути виконані на сьогоднішню ніч, і маючи на увазі графік роботи заводу, цілком імовірно, що вони розраховують на ранок в неділю. В цей день управління заводу не працює, частина робітників відпочиває теж, навіть деякі охоронники і пожежники вихідні.
— Саме так. Маріо теж вважає, що диверсію призначено на завтра. І мені так здається. А тепер — до діла.
Бланко встав.
— Зустрінемося в оперативному відділі, — додав Велосо. — Скажи
Майор, очевидно, поставив питання лише для того, щоб ще раз почути відповідь.
— Так, — відповів капітан. — Вони справді не зможуть провести диверсію. Це — чітко. Найважче для нас — змусити їх повірити, що вони її провели. Крім того, план, який передав їм Альберто Альварес, — це план відділу «Ф», а він не має великого значення.
— Дуже добре. Дійте, — сказав майор.
В оперативному відділі панувало пожвавлення. Бланко безперервно розмахував руками, розмовляючи по телефону. Капітан Хосе Кармона ходив туди і сюди по кімнаті перед молодшим лейтенантом Рохасом та іншим офіцером з відділу патрулювання, віддавав розпорядження. На великих столах два техніки-креслярі під керівництвом інженерів спритно пересували рейсшини, розбиваючи кольоровими рисками дрібномасштабний план міста Гавани.
Двері відчинилися, і ввійшов Велосо.
— Як справи? — запитав, здійнявши руку у вітанні.
— Все йде добре, капітане, — відповів Бланко, поклавши телефонну трубку.
— Чудово, — сказав Велосо. — Ти розмовляв з хімічним батальйоном стосовно диму?
— Так. Вони приготують спеціальні димові шашки. Нам їх треба чимало, а це вимагає часу. Проте вони підняли на ноги увесь персонал і гарантують, що зроблять. Цим займається лейтенант Фуллєда. Я попередив, що дим має з'явитися не пізніше, ніж через дві години після того, як контрреволюціонери покинуть завод, бо інакше розійдуться хто куди, повернуться в свої сховища, як доповів Маріо.
— Дуже добре, — сказав Велосо. — Давай подивимося план операції, намітимо пости спостереження.
— Все, — підвів риску капітан з оперативного відділу. Молодший лейтенант Рохас і його товариш встали. Велосо і Бланко підійшли до них.
— Усе гаразд? — запитав Велосо.
— Так, капітане, — відповів Рохас.
— Як вам, очевидно, вже пояснив Кармона, ми не знаємо достеменно, коли вони почнуть діяти. Але Кармона буде разом з вами, а між собою будемо підтримувати прямий зв'язок.
— Зрозуміло, — сказав Рохас. — Можемо йти?
— Так. Тільки, будь ласка, дійте оперативно.
— Ти перевірив зв'язок? — запитав Кармона у Велосо.
— Так. Апаратуру вже встановлено і на першому командному пункті, і на другому.
— Готово, капітане! — доповів один з інженерів з-за креслярських дощок.
Усі троє офіцерів підійшли до креслярів. Ознайомившись із планом, Велосо взяв указку. На карті перетиналися десятки кольорових рисок, позначаючи райони і шляхи руху.
— Дивись уважно, Бланко, — сказав він. — Я рушаю звідси, з сьомого району, щоб встановити пости спостереження. Ти рушиш з дванадцятого, встановиш пости, і ми зустрінемося біля дев'ятого району. Там, біля ресторану «Коліна», я заберу тебе.