Шрифт:
Частина перша
ПРОЩАВАЙ, ЗЕМЛЕ!
РОЗДІЛ 1
День видався доволі-таки недоладний. Кармоді прийшов у контору, мляво залицявся до міс Гіббон, шанобливо заперечував містерові Вейнбоку і хвилин з п’ятнадцять обговорював шанси футбольного клубу «Гіганти» з містером Блеквеллом. Під кінець дня він засперечався з містером Зайдліцем — сперечався затято й нічого в тому не тямлячи — про невпинне виснаження природних ресурсів країни й про безжальний натиск таких вандалів, як корпорація Кон-Ед,
— Стривай, Томе, — урвав його в’їдливий, прищавий Зайдліц. — Тебе й справді це так допікає?
— А то не допікає!
Міс Гіббон, приваблива і юна, не дуже схильна до теревенів, закинула йому:
— Ох, містере Кармоді, я все ж гадаю, що вам не слід такого казати.
Що ж він, урешті, скоїв і чого йому не слід було казати, Кармоді пригадати не зміг, тому й не розкаявся, хоча почувавсь ніби винним.
Його начальник, пухкенький, лагідний містер Вейнбок, сказав:
— А справді, Томе, у ваших словах таки, мабуть, щось є. Я поміркую над цим.
Сам Кармоді чудово знав, що в його словах небагато глузду і міркувати над ними не варто.
Високий, насмішкуватий Джордж Блеквелл, який міг говорити не ворушачи верхньою губою, процідив:
— Гадаю, ви маєте рацію, Кармоді. Таки справді, якщо Восса переставлять з вільного захисту на місце кутового нападаючого, ми побачимо справжню передачу. Згодом, пригадавши розмову, Кармоді дійшов висновку, що це нічого не дасть. Кармоді був спокійної меланхолійної вдачі, і його обличчя цілком відповідало елегійним рисам такого темпераменту. На зріст був височенький, а думку щодо себе мав занизьку. Часто бував зажурений, майже не виходив з депресій, але завжди прагнув добра. Він був циклотимік, якими, надто після тридцяти, зазвичай бувають високі нащадки далеких ірландців із гострим, недовірливим поглядом.
Він умів пристойно грати у бридж, хоча мав схильність недооцінювати свої здібності. Вважав себе атеїстом, та це була радше звичка, ніж переконання. Шанував переважно героїв, яких можна побачити в Світлиці Обдарованостей. Народився під знаком Діви при заступництві Сатурна, коли той перебував у Домі Сонця. Вже цього вистачало, щоб бути непересічною особою. Але, як і всі люди, він був одночасно ясним і незбагненним. Звичайнісіньке чудо!
З контори Кармоді вийшов о 5.45 і сів на підземку. Там його штурхало й товкло чимало людей, яким він і хотів би поспівчувати як страдникам, та його ребра мимоволі протестували.
Виринув на світ божий на 96-й вулиці і пройшов пішки кілька кварталів до своєї квартири на Вест-Енд Авеню. З ним весело привітався швейцар, дружньо кивнув ліфтер. Кармоді відімкнув двері, зайшов у квартиру й ліг на кушетку. Дружина відпочивала в Майамі, тому він безкарно висадив ноги на мармуровий столик.
Через якусь мить загриміло, і посередині вітальні спалахнула блискавка. Кармоді сів і не знати з якого дива поклав пальці на горло. Ще кілька секунд гриміло, а далі заграли сурми. Кармоді квапливо зняв ноги з мармурового столика. Сурми змовкли, і натомість бравурно зазвучали
Чоловік був середній на зріст, кремезний, білявий, кучерявий, зодягнутий у золотистий плащ та оранжеві панталони. Обличчя, як тисячі інших, хіба що бракувало вух. Він ступив два кроки вперед, зупинився, простяг руку в порожнечу і висмикнув згорток, дуже надірвавши його при цьому. Прочистив горло — немов раптом заплішило перегрітий підшипник — і проказав:
— Вітання!
Кармоді не відповів, бо від несподіванки йому відібрало мову.
— Ми з’явились, — вів далі чужинець, — як випадковий відповідник непогамовного прагнення. Вашого! Чи людини взагалі? Отже, не так! Ну?
Чужинець чекав на відповідь. Кармоді лише йому відомими методами переконався, що все відбувається саме з ним і таки насправді, і відповів, як годиться в такому випадку:
— Боже, що це все означає?
— Це все для вас, Кар-Мо-Дію! Із перетоку наявного ви виграли маленьку, однак вагому частку того, що може бути. Хіба ж це не радість? Конкретніше: ваше ім’я спонукало все інше. Випадкове знову здобуло перемогу. Рожевочленна Невизначеність, наковтавшись наркотиків, тішиться, що старезна Сталість знов ув’язнена в Печері Неминучості. Хіба не причина радіти? То чому ж ви ні?
Кармоді, вже опанувавши себе, звівся на ноги. Незрозуміле лякає, аж поки спрацює феномен настирливості. (Кур’єр, звісно, знав про це)
— Хто ви? — спитав Кармоді.
Чужинець зрозумів запитання, і його усмішка згасла. Він пробурмотів швидше про себе: «Крутії з половою в макітрах! Знову не так обрахували. Та я з досади і руки на себе накладу.
Щоб вони показалися нехибно! Та нічого, я перерахую себе, я пристосуюся я стану »
Чужинець притиснув пальці до голови, навіть зануривши їх углиб сантиметрів на п’ять. Почав перебирати пальцями, наче грав на малесенькому піаніно. І одразу ж перетворився на лисуватого котигорошка в пожмаканому костюмі, з напханим портфелем, парасолею, ціпком, тижневиком і газетою.
— Так правильно? — запитав він і сам собі відповів: — Бачу, що так. Я справді повинен вибачитися за недбалу роботу нашого Центру Уподібнення. Лише минулого тижня я з’явився на Сигму IV у вигляді велетенського кажана з Повідомленням у дзьобі. Тільки аж тоді виявив, що мій адресат з родини водяних лілій. А два місяці тому (я, звичайно, користуюся місцевими еквівалентами часу) під час місії на Тагму Старого Світу ці телепні з Уподібнення сформували мене як чотирьох дів, а правильно було б, звісно…
— Ні слова не втну, — урвав Кармоді. — Поясніть, будь-ласка, про що йдеться взагалі?
— Звичайно, звичайно, — спохопився чужинець. — Дозвольте лише звірити місцеві терміни… — він заплющив очі, потім знову відкрив їх.-Дивно, дуже дивно, — пробурмотів він.-У вашій мові, якщо вжити метафору, немає комор для мого продукту. Та, зрештою, чи мені судити? Неточності, гадаю, можуть бути естетично приємні. Все залежить від смаку
— Що це означає? — грізним басом спитав Кармоді.
— Йдеться, звичайно ж, про Міжгалактичний Тоталізатор! І вам, сер, випав головний Виграш! Виклад відповідає моїй подобі, еге ж?