Комедії
Шрифт:
Ков’єль. Така підлість варта тисячі ляпасів!
Клеонт. Не смій мені ніколи заступатися за неї!
Ков’єль. Я, пане? Боже мене борони!
Клеонт. Не смій ніколи обороняти зрадницю!
Ков’єль. Не турбуйтесь.
Клеонт. Що б ти не казав, захищаючи її, — це не матиме ніякої ваги для мене.
Ков’єль. Та в мене й у думках такого немає!
Клеонт. Я їй того ніколи не подарую, я порву з нею всі стосунки!
Ков’єль.
Клеонт. Той вельможний граф, що до них учащає, запав їй, мабуть, в око… Ручуся, що її принадила його високородність. Але честь моя вимагає, щоб я зробив точнісінько так, які і вона, і їй не пощастить вихвалятися тим, що вона покинула мене перша.
Ков’єль. Дуже добре! Що ж до мене, то я цілком поділяю ваші почуття.
Клеонт. То розпалюй же мою досаду і підтримуй в мені силу задушити рештки того кохання до неї, яке може ще в мені озватися. Благаю тебе — кажи мені про реї тільки погане! Змальовуй мені її в такому вигляді, щоб вона викликала в мене до себе тільки огиду; називай, будь ласка, всі її хиби, щоб вона мені спротивіла!
Ков’єль. Її хиби, пане? Та вона ж гримасниця, вертлява мавпочка, та й годі! І надало ж вам закохатися в неї! Не бачу я там нічого особливого; ви знайдете сотні інших, що багато більше будуть варті вашого кохання. Перш за все очі в неї маленькі…
Клеонт. Правда, очі в неї невеликі, а проте скільки в них вогню! Таких блискучих, таких палких, таких ніжних оченяток у цілому світі не знайдеш!
Ков’єль. Та й рот у неї надто великий…
Клеонт. Так, але ж яка чарівна усмішка, — я зроду такої не бачив. Не можна спокійно дивитися на її чудові устоньки, вони викликають палкі бажання! Вони так і ваблять до себе!
Ков’єль. Ще й на зріст мала…
Клеонт. Так. Зате ж яка струнка та граційна!
Ков’єль. І говорить, і поводиться вона якось недбало.
Клеонт. Це правда, але все в неї так мило виходить… В її поводженні стільки чарівності, вона така приваблива, що не скоритися їй неможливо!
Ков’єль. А вже щодо розуму…
Клеонт. Ах, Ков’єлю! Який у неї тонкий, який гнучкий розум!
Ков’єль. Розмовляє вона…
Клеонт. Розмовляє вона чудово!
Ков’єль. Вона завжди серйозна.
Клеонт. А ти хотів би, щоб вона цілісінький день тільки те й робила, що реготала? Що може бути нестерпнішого за жінку, яка щохвилини ладна сміятися?
Ков’єль. Та вона ж найвередливіша жінка в світі.
Клеонт. Так, вона вередлива, не заперечую, проте красуні все до лиця, від красуні все стерпиш.
Ков’єль. Ну, коли так, вас не переконаєш! Бачу я, ви маєте охоту кохати її завжди.
Клеонт. Я? Ні, краще вмерти! Я її ненавидітиму так,
Ков’єль. Як же ви цього досягнете? Адже ж вона, по-вашому, сама довершеність?
Клеонт. Тим страшнішою буде моя помста… Ненависть покаже, який я непохитний. Вона прекрасна, чарівна, приваблива для мене, я визнаю за нею всі ті цінності — і покидаю її. Та ось і вона.
Ніколь(до Люсіль). Щодо мене, то я мало не луснула від злості!
Люсіль. Вір мені, Ніколь, тут не може бути іншої причини… Та ось і він!
Клеонт(до Ков’єля). Я не хочу з нею розмовляти!
Ков’єль. Я все робитиму, як і ви.
Люсіль. В чому річ, Клеонте? Що з вами?
Ніколь. Та що з тобою, Ков’єлю?
Люсіль. Чому ви такі сумні?
Ніколь. Чого це ти намурмосився?
Люсіль. Чи ви оніміли, Клеонте?
Ніколь. Чи тобі мову відібрало, Ков’єлю?
Клеонт. Ось хто справжня лиходійка!
Ков’єль. Ось хто Іуда!
Люсіль. Я бачу, вас збентежила наша сьогоднішня зустріч?!
Клеонт(до Ков’єля). Ага-а! Зрозуміли, що накоїли!
Ніколь. Мабуть, тебе взяло за печінку те, як ми сьогодні ранком повелися з вами?
Ков’єль(до Клеонта). На злодієві шапка горить!
Люсіль. Адже ж це єдина причина вашого гніву, чи не так, Клеонте?
Клеонт. Так, підступна, саме так, якщо ви бажаєте знати. Але ж не турбуйтесь! Вам не пощастить тріумфувати. Я перший пориваю з вами всякі стосунки, щоб позбавити вас насолоди відштовхнути мене! Звичайно, мені нелегко буде подолати моє кохання до вас; невимовна туга огорне мою душу; певний час я навіть терпітиму страшні муки, але я витерплю все і краще вирву собі серце, ніж піддамся слабості і знову повернуся до вас!
Ков’єль(до Ніколь). А куди він, туди й я.
Люсіль. От уже й справді — багато галасу з нічого! Я вам зараз поясню, Клеонте, чому саме я ухилилася від зустрічі з вами сьогодні ранком.
Клеонт(намагаючись піти від Люсіль). Ні, я не бажаю нічого слухати!
Ніколь(до Ков’єля). Я розкажу тобі зараз, чому ми так хутенько пройшли повз вас сьогодні.
Ков’єль(намагаючись також піти від Ніколь). Я не хочу нічого слухати!