Кобзар

Шевченко Тарас Григорович

(Любимо завзятих усатих слав'ян).

Босфор схаменувся. Туркеня дрімала,

Дрімав у гаремі ледачий султан.

Тілько у Скутарі, в тюрмі, не дрімають

Козаки-сердеги. Чого вони ждуть?

По-своєму бога в кайданах благають,

А хвилі на той бік ідуть та ревуть.

«О милий боже з України!

Не дай пропасти на чужині,

В

неволі вольним козакам!

І сором тут, і сором там

Вставать з чужої домовини,

На суд твій праведний прийти,

В залізі руки принести

І перед всіми у кайданах

Стать козакові…» - «Ріж та бий!

Мордуй невіру-бусурмана!» -

Кричать за муром. Хто такий?

Гамалію, серце мліє,

Скутар скаженіє!

«Нехай казиться», - з твердині

Кричить Гамалія.

Реве гарматами Скутара,

Ревуть, лютують вороги.

Козацтво преться без ваги -

І покотились яничари.

Гамалія по Скутарі

По пеклу гуляє,

Сам кайдани розбиває,

Братів визволяє.

«Вилітайте, сірі птахи,

На базар до паю!»

Стрепенулись соколята,

Бо давно не чули

Хрещеної тії мови. І ніч стрепенулась.

Не бачила стара мати

Козацької плати.

Не лякайся, подивися

На бенкет козачий.

Темно всюди, мов у будень,

А свято чимале.

Не злодії з Гамалієм

Їдять нишком сало

Без шашлика. «Засвітимо!»

До самої хмари

З щоглистими кораблями

Палає Скутара.

Візантія пробуркалась,

Витріщила очі,

Переплива на подмогу,

Зубами скрегоче.

Реве, лютує Візантія,

Руками берег достає,

Достали, зикнула, встає…

І на списах в крові німіє.

Скутар, мов пекло те, палає,

Через базари кров тече,

Босфор широкий доливає.

Неначе птахи чорні в гаї,

Козацтво сміливе літає,

Ніхто

на світі не втече;

Огонь запеклих не пече.

Руйнують мури, срібло, злото

Несуть шапками козаки

І насипають в байдаки.

Горить Скутар, стиха робота,

І хлопці сходяться, зійшлись,

Люльки з пожару закурили,

На байдаки - та й поплили,

Рвучи червоні гори-хвилі.

Пливуть собі, ніби з дому;

Так, буцім гуляють,

Та, звичайне, запорожці,

Пливучи, співають.

"Наш отаман Гамалія,

Отаман завзятий,

Забрав хлопців та й поїхав

По морю гуляти,

По морю гуляти,

Слави здобувати,

Із турецької неволі

Братів визволяти.

Ой приїхав Гамалія

Аж у ту Скутару,

Сидять брати-запорожці,

Дожидають кари.

Ой як крикнув Гамалія:

«Брати, будем жити,

Будем жити, вино пити,

Яничара бити,

А курені килимами,

Оксамитом крити".

Вилітали небожата

На лан жито жати;

Жито жали, в копи клали,

Гуртом заспівали:

"Слава тобі, Гамалію,

На ввесь світ великий,

На ввесь світ великий,

На всю Україну,

Що не дав ти товариству

Згинуть на чужині».

Пливуть собі, а з-за хвилі

Сонце хвилю червонить;

Перед ними море миле

Гомонить та клекотить.

«Гамалію, вітер віє,

Ось-ось наше море!..»

І сховалися за хвилі -

Неначе за гори.

[Жовтень - перша половина листопада 1842]

ТРИЗНА

На память 9-го ноября 1843 года.

Княжне Варваре Николаевне Репниной

<