Кобзар

Шевченко Тарас Григорович

Пішов степом сіромаха,

Сльози утирає.

Довго, довго оглядався,

Та й не видко стало.

Одна чорна серед степу

Могила осталась.

Посіяли гайдамаки

В Україні жито,

Та не вони його жали.

Що мусим робити?

Нема правди, не виросла;

Кривда

повиває.

Розійшлися гайдамаки,

Куди який знає:

Хто додому, хто в діброву,

З ножем у халяві,

Жидів кінчать. Така й досі

Осталася слава.

А тим часом стародавню

Січ розруйнували:

Хто на Кубань, хто за Дунай,

Тілько і остались,

Що пороги серед степу.

Ревуть завивають:

“Поховали дітей наших

І нас розривають”.

Ревуть собі й ревітимуть -

Їх люде минули;

А Україна навіки,

Навіки заснула.

З того часу в Україні

Жито зеленіє;

Не чуть плачу, ні гармати,

Тілько вітер віє,

Нагинає верби в гаї,

А тирсу на полі.

Все замовкло. Нехай мовчить:

Така божа воля.

Тілько часом увечері

Понад Дніпром, гаєм

Ідуть старі гайдамаки,

Ідучи співають:

“А в нашого Галайди хата на помості.

Грай, море! добре, море!

Добре буде, Галайда!”

[Квітень-листопад 1841]

ГАЙДАМАКИ

Передмова

По мові - передмова. Можна і без неї, так ось бачте що: все, що я бачив надрукованого,- тілько бачив, а прочитав дуже небагато,- всюди є передслово, а в мене нема. Якби я не друкував своїх “Гайдамаків”, то воно б не треба і передмови. А коли вже пускаю в люди, то треба і з чим, щоб не сміялись на обірванців, щоб не сказали: “От який! хіба діди та батьки дурніші були, що не пускали в люди навіть граматки без предисловія”. Так, далебі, так, вибачайте, треба предисловіє. Так як же його скомпоновать? щоб, знаєте, не було і кривди, щоб не було і правди, а так, як всі предисловія компонуються. Хоч убий, не вмію; треба б хвалить, так сором, а гудить не хочеться.

Начнем же уже начало книги с

и ц е: весело подивиться на сліпого кобзаря, як він сидить собі з хлопцем, сліпий, під тином, і весело послухать його, як він заспіває думу про те, що давно діялось, як боролися ляхи з козаками; весело… а всетаки скажеш: “Слава богу, що минуло”,- а надто як згадаєш, що ми одної матері діти, що всі ми слав'яне. Серце болить, а розказувать треба: нехай бачать сини і внуки, що батьки їх помилялись, нехай братаються знову з своїми ворогами. Нехай житом-пшеницею, як золотом, покрита, не розмежованою останеться навіки од моря і до моря - слав'янськая земля.

Про те, що діялось на Украйні 1768 року, розказую так, як чув од старих людей; надрукованого і критикованого нічого не читав, бо, здається, і нема нічого. Галайда вполовину видуманий, а смерть вільшанського титаря правдива, бо ще є люди, которі його знали. Ґонта і Залізняк, отамани того кровавого діла, може, виведені в мене не так, як вони були,- за це не ручаюсь. Дід мій, нехай здоров буде, коли зачина розказувать що-небудь таке, що не сам бачив, а чув, то спершу скаже: “Коли старі люди брешуть, то й я з ними”.

ПАНОВЕ СУБСКРИБЕНТИ!

“Бачимо, бачимо, що одурив, та ще хоче і одбрехаться!” Отак ви вслух подумаєте, як прочитаєте мої “Гайдамаки”. Панове громадо! далебі, не брешу. Ось бачите що! Я думав, і дуже хотілось мені надрукувать ваші козацькі імена рядочком гарненько; уже було і найшлося їх десятків зо два, зо три. Слухаю, виходить разномова: один каже - “треба”, другий каже - “не треба”, третій - нічого не каже. Я думав: “Що тут робить на світі?” Взяв та й проциндрив гарненько ті гроші, що треба було заплатить за аркуш надрукованого паперу, а до вас і ну писать оцю цидулу! Все б то це нічого! Чого не трапляється на віку! Все буває, як на довгій ниві. Та ось лихо мені на безголов'я! Єсть ще і такі паничі, що соромились свою благородну фамілію (Кирпа-Гнучкошиєнко-в) і надрукувать в мужицькій книжці. Далебі, правда!

Т. Шевченко

* * *

Вітер з гаєм розмовляє,

Шепче з осокою,

Пливе човен по Дунаю

Один за водою.

Пливе човен води повен,

Ніхто не спиняє,

Кому спинить - рибалоньки

На світі немає.

Поплив човен в синє море,

А воно заграло,

Погралися гори-хвилі -

І скіпок не стало.

Недовгий шлях - як човнові

До синього моря -

Сиротині на чужину,

А там - і до горя.

Пограються добрі люди,

Як холодні хвилі;

Потім собі подивляться,

Як сирота плаче;

Потім спитай, де сирота,

Не чув і не бачив.