Кобзар

Шевченко Тарас Григорович

Полюбилася я,

Одружилася я

З безталанним сиротою

Така доля моя!

Люде гордії, злі

Розрізнили, взяли

Та повезли до прийому

Оддали в москалі!

І московкою я,

Одинокою я

Старіюся в чужій хаті -

Така доля моя!

[Друга

половина 1848, Косарал]

* * *

Породила мене мати

У високих у палатах,

Шовком повила.

У золоті, в оксамиті,

Мов та квіточка укрита,

Росла я, росла.

І виросла я на диво:

Кароока, чорнобрива,

Білолицяя.

Убогого полюбила,

Мати заміж не пустила,

Осталася я

У високих у палатах

Увесь вік свій дівувати,

Недоля моя.

Як билина при долині,

В одинокій самотині

Старіюся я.

На світ божий не дивлюся,

Ні до кого не горнуся…

А матір стару…

Прости мене, моя мати!

Буду тебе проклинати,

Поки не умру.

[Друга половина 1848, Косарал]

* * *

Ой, я свого чоловіка

В дорогу послала,

А од шинку та до шинку

Стежечку топтала.

Та до куми заходила

Пшона позичати,

Отих дітей годувати

В нетопленій хаті.

І нагодувала,

І спати поклала,

Сама пішла до дяка

Добувати п'ятака,

Та й заночувала.

А із Криму чоловік

Ледве ноги доволік.

Воли поздихали,

Вози поламались,

З батіжками чумаченьки

Додому вертались.

Увійшов у хату,

Ударивсь об поли:

Лазять діти у запічку

Голодні і голі.

«А де ваша, діти, мати?» -

Сердешний

питає.

«Тату! тату! наша мати

У шинку гуляє».

[Друга половина 1848, Косарал]

* * *

Ой виострю товариша,

Засуну в халяву

Та піду шукати правди

І тієї слави.

Ой піду я не лугами

І не берегами,

А піду я не шляхами,

А понад шляхами.

Та спитаю в жидовина,

В багатого пана,

У шляхтича поганого

В поганім жупані.

І у ченця, як трапиться,

Нехай не гуляє,

А святе письмо читає,

Людей поучає.

Щоб брат брата не різали,

Та не окрадали,

Та в москалі вдовиченка

Щоб не оддавали.

[Друга полонина 1848, Косарал].

* * *

По улиці вітер віє

Та сніг замітає.

По улиці попідтинню

Вдова шкандибає

Під дзвіницю, сердешная,

Руки простягати

До тих самих, до багатих,

Що сина в солдати

Позаторік заголили.

А думала жити…

Хоч на старість у невістки

В добрі одпочити.

Не довелось. Виблагала

Тую копійчину…

Та пречистій поставила

Свічечку за сина.

[Друга половина 1848, Косарал]

* * *

Ой сяду я під хатою,

На улицю гляну,

Як-то тії дівчаточка

Без своєї Ганни,

Без моєї Ганнусеньки

У хрещика грають.

І граються невесело,

І не так співають

Дівчаточка. А моєї

Голубки немає.

У свекрухи десь воркує,