Кобзар
Шрифт:
Ходімо напитись
Води з неї погожої».
Та й пішли обоє,
І відерце, і віжечки
Понесли з собою.
От приходим до криниці,
Я перш подивився,
Чи глибока. «Власовичу,
Кажу,- потрудися
Води достать, я не вмію».
Він і нахилився,
Опускаючи
А я… я за ноги
Вхопив його та й укинув
Максима святого
У криницю… Такеє-то
Сотворив я, сину!
Такого ще не творилось
В нас на Україні.
Та й ніколи не створиться
На всім світі, брате!
Всюди люде, а я один
Диявол проклятий!
VIII
Через тиждень вже витягли
Максима з криниці
Та у балці й поховали.
Чималу каплицю
Поставили громадою,
А його криницю
Москалевою назвали.
От тобі й билиця
Про ту криницю москалеву.
Нелюдська билиця.
А я пішов у гайдамаки,
Та на Сибірі опинивсь.
(Бо тут Сибір була колись).
І пропадаю, мов собака,
Мов той Іуда! Помолись
За мене богу, мій ти сину,
На тій преславній Україні,
На тій веселій стороні,
Чи не полегшає мені?
[Друга половина 1847, Орська кріпость] - 1857, мая 16, Новопетровское укрепление
* * *
Привикне, кажуть, собака за возом бігти, то біжить і за саньми.
То так і я тепер пишу:
Папір тілько, чорнило трачу…
А перш! Єй-богу, не брешу!
Згадаю що чи що набачу,
То так утну, що аж заплачу.
І ніби сам перелечу
Хоч на годину на Вкраїну,
На неї гляну, подивлюсь,
І, мов добро кому зроблю,
Так любо серце одпочине.
Якби сказать, що не люблю,
Що
Або лукавих проклинаю
За те, що я тепер терплю,
Єй-богу, братія, прощаю
І милосердому молюсь,
Щоб ви лихим чим не згадали;
Хоч я вам кривди не робив,
Та все-таки меж вами жив,
То, може, дещо і осталось.
[Кінець 1847, Орська кріпость]
* * *
А нумо знову віршувать.
Звичайне, нишком. Нумо знову,
Поки новинка на основі,
Старинку божу лицювать.
А сиріч… як би вам сказать,
Щоб не збрехавши… Нумо знову
Людей і долю проклинать.
Людей за те, щоб нас знали
Та нас шанували.
Долю за те, щоб не спала
Та нас доглядала.
А то бач, що наробила:
Кинула малого
На розпутті, та й байдуже,
А воно, убоге,
Молодеє, сивоусе,
Звичайне, дитина,
І подибало тихенько
Попід чужим тином
Аж за Урал. Опинилось
В пустині, в неволі…
Як же тебе не проклинать,
Лукавая доле
Не проклену ж тебе, доле,
А буду ховатись
За валами. Та нищечком
Буду віршувати,
Нудить світом, сподіватись
У гості в неволю
Із-за Дніпра широкого
Тебе, моя доле!
[Перша половина 1848, Орська кріпость]
ВАРНАК
Тиняючи на чужині
Понад Елеком, стрів я діда
Вельми старого. Наш земляк
І недомучений варнак
Старий той був. Та у неділю
Якось у полі ми зострілись
Та й забалакались. Старий
Згадав свою Волинь святую
І волю-долю молодую,
Свою бувальщину. І ми
В траві за валом посідали,