Гонихмарник

Корний Дара

Аліна майже не ревнувала Петра до Марти. Інколи вона залишала їх удвох на лавці в Стрийському парку, відчуваючи інтуїтивно, що зайва. Про Петра з Мартою майже не говорили. Навіщо? Марта знала, що квіти в Алінину майстерню приносить не Петро. Цього було наразі досить.

Коли прийшов час від'їзду Марти з пані Агнесою, то навіть не здивувалася, коли Петро вирушив із ними на вокзал.

Марта з мамою поїхали, щоб повернутись через тиждень до Львова. Назавше. Дорогою з вокзалу Петро, не вгаваючи, говорив про Марту. Все розпитував, випитував. Аліна розповідала охоче, адже Марта для неї наче сестра… Нарешті наважилася і запитала Петра:

— Слухай, друже, а тебе не бентежить, що Марта сліпа?

— Аніскілечки. Вона

душею й серцем бачить краще, ніж найзрячіші. Вона — класна!

Аліна зрозуміла — Петро закохався!

Петро, піднесений та щасливий, поїхав додому, Аліна повернулась до батьків. Мусила скласти повний звіт перед мамою про Марту та пані Агнесу. Та лишатися ночувати вдома наодинці з батьками не захотіла. Ставало якось не по собі від маминих зойків через сліпоту Марти та розлучення її батьків. Як можуть дорослі смакувати цим дріб'язком? Розлучилися — то розлучилися. Що тут вдієш… Аліна втекла до майстерні.

До майстерні увійшла втомлена і ніби витиснена зсередини. Увімкнула світло й довго дивилась на двері на своїй картині. Захотілося за ними заховатися.

— Коли двері — не двері? — запитала себе.

— Коли вони відчинені! — мов луна, відповів за спиною голос.

Озирнулася. Біля вікна стояв Кажан, втомлено і винувато дивлячись на неї. Тримав у руках волошки. Аліна підійшла до нього, взяла мовчки з рук букет, поставила його на стіл у вазу. Повернула голову в бік хлопця:

— Ну що ж, Кажане, давай поговоримо!

Сама не знає, чому розповіла Кажану про Марту і про фільм. Чомусь здалося, що саме він має її зрозуміти. Той слухав, не перебиваючи, уважно й серйозно. Обійшлося без іронії. Коли Аліна закінчила говорити, якусь мить сиділи мовчки на даху будинку. Потім хлопець несподівано сказав:

— Слухай, Аліно, а поїхали з нами післязавтра на три дні в Карпати, і того цибатого із собою бери. Збирається файна компанія. Зі знайомих тобі осіб лише Данило, але він не такий поганий, слово честі. Пробач і мене, і його. Хотів випендритися перед тобою, і занесло, наче не туди. Будь ласка, зроби таку приємність і мені, і собі. А гарну погоду — обіцяю!

Аліна якусь мить думала над пропозицією Кажана. Зрештою, цибатого Петра вона вмовить поїхати з нею — це не проблема, він стане її страхівкою, так би мовити, але от чи варто робити крок назустріч. Відчувала, Кажан хоч видається зараз щирим, однак таки грається з нею. Що ж, цей ребус вона спробує розгадати, для чого ж тоді людині розум, і несподівано для себе бовкнула:

— Чому б ні, залюбки. А зараз іду спати, я така виснажена сьогодні. День наче рік. Добраніч!

— Добраніч, мала!

— Ти спати не йдеш?

— Ні, я хочу трішки посидіти, подумати, погомоніти.

— Погомоніти? З ким?

— Із собою. Ти ж знаєш, як то корисно. Іди спати, Аліно. Солодких снів, мала, і хай тобі насниться метелик!

РОЗДІЛ IV

1. Дорога

Залишу вдома свій годинник,

втечу від справ і від погоди,

Усе забуду, все покину,

і ніц мені не буде шкода.

Нехай мій гаманець порожній,

моя дорога невідома,

Я стану вільним подорожнім,

найголовніше — вийти з дому.

Магда Чапінська

На рахівський потяг чекало чимало людей. Навіть забагато. Зараз спека, тому всім кортить втекти з міста в гори.

Ледве впросила Петра поїхати з нею. Впирався, посилався на різні справи. Але він ще не знає, яка Аліна вперта. Вона його просто «відпросила» спочатку в Марти, а потім у його мами. Загнаний у кут впертими жінками, Петро капітулював. Згодом з'ясувалось, що він жодного разу не був у Карпатах. Тому й впирався, бо соромно. Хоча

Аліна й бувалий турист, однак речей назбиралося чимало, здебільшого Петрових.

Свою маму вмовила напрочуд легко. Боже, аж не віриться! Тільки-но зачула, що донька їде з Петрусем (так мама ніжно називає хлопця), то відразу погодилася. Познайомилася Ірина з Петром і тепер Аліні торочить, як той нагадує їй молодого Василечка: добрий, ввічливий, надійний, уважний, і ще там щось…

На них вже давно чекають. Кажан знервовано поглядає на годинник і ходить пероном, махаючи руками, мов вітряк крилами. З вагона час від часу вигулькує білява голівка неперевершеної Міс Гламур. Надуваючи вдавано ображено губенята, вона кокетливо говорить: «Кажанчику, любий! Може, вони не прийдуть, передумали. Мені так сумно без тебе. Ну, будь ласочка!»

Хлопець не звертає на неї жодної уваги й далі нервово позирає то на годинник, то на добігаючо-відстаючих. Нарешті помічає тих, хто так нахабно запізнюється:

— Давайте швидше, а то поїдемо без вас… Черепахи сонливі!

І ось вони в потязі. Здатність загальних вагонів завжди вміщати більше людей, ніж туди може запхатися, постійно вражає. Люди висять, сидять, лежать. Компанія підібралася непогана. Перезнайомилися. Петра знав тільки Кажан, і то візуально. Одногрупник Аліни, той самий Данило, що вибачався за всіх. Його дівчина, майбутній журналіст — симпатична шатенка, дуже схожа зачіскою на пуделя. Навіть колір очей юнки заледве проглядався під густою стріхою кучериків, які постійно спадали їй на очі. Дівчину звати Морва, можливо, через чорний колір очей, який на сонці аж мерехтить фіолетовим блиском. Ім'я чи прізвисько, але їй пасує.

Данило сидить зніяковіло, вперто уникаючи Аліниного погляду. Йому некомфортно поруч із дівчиною через ту сцену в кафе. Нічого, це мине. «Прощати чужих людей набагато легше ніж рідних», — думає про себе Аліна. Білявий хлопець із сірими добродушними очима та гарним почуттям гумору (це Аліна зрозуміла вже потім, коли він цілу дорогу тішив їх анекдотами у сольному виконані) — Сергій, Аліна його вперше бачить. Він, як і Кажан, майбутній скульптор, його одногрупник. Коли нарешті розмістилися, трішки затісно одне біля одного, Світлана відразу ж залізла на Кажана. Буцімто робить більше простору для товариства. Гарненькі світло-блакитні джинсики-бедровки, які майже спадали з її тіла, відкриваючи половину її направду ладної сіднички. Картата сорочка, застебнута на один ґудзик і зав'язана вище живота на не дуже тугий вузлик. З-під сорочки було добре видно її красиву світло-рожеву мережану білизну і те, що в ній заховане. Ніжно-світле, направду ідеально доглянуте волосся красуня розпустила і, крутячи своєю розкішною голівкою, весь час зачіпала ним сусідів. По сусідству лише чоловіки, тож це нікого не нервувало. Навпаки, від дражливого вигляду білявки вся чоловіча половина знаходилася в глибокому трансі Як каже тато — «в ауті». Що може зробити з чоловіками вигляд напівоголеного прекрасного юного тіла? Навіть повна нагота не має такого вибухового ефекту… Хлопи стають беззахисними, мов крілик перед удавом, і брати їх можна голіруч. Наука! А слабка стать вправно використовує цей магнетизм тіла, дехто навіть із розумом, та умислом. Світлана лагідно огорнула руками голову Кажана і ніжно зазирає йому в очі. Йому безумовно це подобається. А ще більше його тішить реакція оточуючих чоловіків, які, облизуючись, із заздрістю витріщаються на таку милу картину. Петро, здається, також впав у транс. Он і рот відкрив, зараз слинка покапає. Аліна сердито штовхає його в бік. І тільки одногрупник Кажана Сергій здається байдужим до вистави, продовжуючи вправно розважати громаду анекдотами та різними небилицями й бувальщинами. Згодом стане зрозумілою така неувага хлопця до красуні. Вона його двоюрідна сестра. А то Аліна вже було почала хвилюватися за хлопця, чи все у нього гаразд з орієнтацією, бо на вигляд абсолютно нормальний.