Голова Дракона
Шрифт:
Я вибачаю тобі твій сарказм (ви, дельфіни, вважаєте, що, плескаючи хвостами по воді, боретеся, а ми, люди, мовляв, слабкі й безвольні — не здіймаємо хвиль). Що б там не було, за все тобі, Бамбі,— за те, що вирвав мене із темряви клятої печери, що, ризикуючи собою (ти завжди мав особисту мужність), поніс до берега, — за все тобі спасибі.
З Голови Дракона ми вирвалися… Чи зорі вилиняли й зблідли, чи, може, від мандрівки на дельфіні замакітрилося в голові. Небо, вода, берег — усе здалося захлюпаним якоюсь сіруватою каламуттю.
Наближався світанок, і ми, подолавши течію, на своїх дельфінах
З океану одна за одною набігали хвилі. Бурунисті, вони неугавно шуміли, і в тому гомоні зовсім губився людський голос.
— Васько-о-о… Вась-ко-о-о… — долинуло до мене.
— Ти живий? — запитав хтось.
— Та живий, — перекрикуючи ревище стихії, відповів я.
То був голос Кіма Михайловича.
У досвітній імлі я розгледів: на мілководді коралового узбережжя, там, де хвилі, штурмуючи пологий суходіл, вилизали вузькобокі жолоби-протоки, лежали з вершниками на спині дельфіни.
Кім Михайлович і Лота, тримаючись на плаву, скидали з себе прив'язні ремені. Альфреда й Чао не було чути.
— Де Заєць? — занепокоївся Кім Михайлович, стоячи по шию у воді.
Ніхто йому не відповів. Та ось із піняви прибою вигулькнула чубата голова. То був Альфред. Макака нерухомо лежала поряд.
Чанг скинув з обличчя маску, глянув на прибій, де серед водокруту на спині дельфіна погойдувалися Заєць і Чао.
— Хінь ню кон кхі да чет дуй! Хінь ню кон кхі да чет дуй! [17] — голосно повторив він.
17
Мавпа, здається, захлинулася! (в’єтнам.)
І ми разом підпливли до Зайця й макаки.
— Я… я… я, я, я, — щось хотів і не міг сказати Альфред, зсовуючи з голови маску.
Ми допомогли йому випрягтись із збруї: відв'язали ремені, стягли акваланг.
— Ти що? — запитав я. — Знепритомнів чи заснув?
— А дідько його знає,— промимрив розгублений геолог. — Відчуття таке, ніби я спав.
— Нічого страшного, принаймні тепер, — заспокоїв Кім Михайлович. — Сон міг настати внаслідок легкого сп'яніння від кисневого голодування — нам же не відомо, який склад суміші для дихання у балонах, — докинув він.
Чанг тричі клацнув кастаньєтами, подаючи сигнали дельфінам. Ті, видно, зрозуміли. Вони відпливли на глибину, але не далеко. А ми відв'язали непритомну макаку й вийшли з нею на берег.
Мавп відкачують так само, як і людей, — в медпунктах пляжів на всіх рятувальних станціях ті правила завжди висять на видноті.
Насамперед утопленику необхідно зробити штучне дихання. Робиться воно так: коліном натискаючи на груди потерпілого, як важілі, піднімають і знову опускають руки. Ще один прийом, з допомогою якого викликають дихання і, отже, повертають мерця до життя — як у дудку, дмуть йому в рот.
— Давай, Заєць, рятуй свою пасажирку, — порадив я.
Альфред підійшов до макаки, поклав її горілиць на коралове кришиво неподалік од води. Руда, намокла й нерухома, вона скидалася на ганчірку, яку чепурухи-господині розстеляють перед порогом домівки, щоб гості витирали ноги.
— Почали! — оголосив він і, охопивши Чао за передні лапи,
Утоплениця лежала нерухомо, без жодних ознак життя.
— Макаці, мабуть, капут, як і її напарнику Капуту, що не встиг випливти з океанарію, — захекавшись, випалив Заєць.
— А ти спробуй продути їй легені,— запропонував я.
— Слушно, — погодився він. — От тільки гидко доторкатися губами до мавп'ячого рота…
— Заєць, як тобі не соромно! — кинув Кім Михайлович. — Це ж твій, хоч і далекий, предок.
— Гаразд, переконали.
І Альфред, пересилюючи огиду, притулив губи до порослого шерстю мавпячого рота.
Дмухнув раз, другий — не виходить.
— Так, либонь, ефективніше.
Він розтулив мавпі рот, просунувши в нього свій язик і губи.
Це був воістину благородний, продиктований любов'ю до нещасної тварини вчинок.
Як тільки Альфред дмухнув, мавпа враз ожила. Вона заворушилась, кліпнувши зморшкуватими повіками. І — чи то а переляку, чи, може, інстинктивно (утопленик, кажуть, хапається за соломинку) — стулила над геологом лапи, ніби лещатами міцно схопивши його тіло. Її щелепи водночас клацнули, і макака боляче, до крові вкусила Альфреда за губи.
Хлопець, як ужалений, одскочив.
— Ах ти ж негідниця! — лютував він.
Чанг сміявся. Лота затулила долонями обличчя — її теж душив сміх. Ми з Кімом Михайловичем від реготу не могли встояти на ногах.
— Маева соа вахіні мпіве! [18] — витираючи сльози, мовила дівчина. — Шарман, [19] — ламаною французькою мовою додала вона.
— Шарман, шарман — справді-бо прекрасно! — докинув я, почувши Лотине захоплення.
А дівчина перестала сміятися і, на підтвердження сказаного, підійшла до Зайця й поцілувала його в губи.
Отаке-то! За свій великодушний вчинок він був нагороджений поцілунком прекрасної «дикунки».
Я подумки хотів поставити себе на його місце, помінятися з ним ролями — і не міг: надто дорога ціна за цей, хоч і жагучий, поцілунок.
18
Тут — у значенні: благородний, прекрасний іноземний мореплавець! (мальгаш.)
19
Тубілка, очевидно, хотіла сказати: «harmant», або «charme», що по-французьки означає: «чудово», «краса яка».
Макака підвелася з вологого піску. Як собака, коли його кинеш у ставок, струсила із себе воду, сіла.
— Ну що ж, Чао, завдяки Альфреду ти воскресла із мертвих — не забувай цього. — І мавпа жалісно-жалісно запищала…
Ми всі були живі, благополучно вибралися на берег. Та залишатися тут — небезпечно. Адже ті, кого на Голові Дракона не змило водою, сполошилися й забили тривогу. А це означає — погоня неминуча.
Дельфіни лежали серед хвиль неподалік од берега. Альбінос Бамбі, на якому пливли Чанг і я, раз у раз витикався з води, підводив голову, ніби намагався щось нам сказати.