Година Бика
Шрифт:
— А ви, Родіс? Як же? Якщо їм вдасться?
— Мій план простий. Я буду боронитися захисним полем СДФ, доки не поговорю із зорельотом. Дайте координати місця у старому саду, де саджали дисколіт при пораненні Чеді. На підготовку дискольота знадобиться години півтори. Ще близько двадцяти хвилин, поки прилетить Гріф Ріфт. Батарей дев’ятиніжки вистачить на п’ять годин, навіть при безперервному обстрілі. Запас часу в мене величезний. Коли сховаєте Вір Норіна, повертайтеся з дев’ятиніжкою і чекайте мене біля виходу з четвертої галереї. Я поставлю мій СДФ на самознищення при розрядці і зійду вниз, поки вони казитимуться навколо. Не бійтесь, я зорієнтую вибух угору, щоб
— Я не боюсь нічого, крім… — інженер приглушив ридання, які рвалися з грудей. — Я боюся за вас, Родіс, моя зоре, опоро, любове! Насувається щось нечувано жахливе!
Фай Родіс сама змагалася із зловісною тугою, яка гострим клином пробивалася з навколишньої пітьми через її стійку психіку. Очевидно, тормансіанину передавалося її почуття.
— Йдіть, Таель. Можете запізнитися з Норіном.
— Дозвольте мені піднятися з вами! Всього дві хвилини. Я мушу впевнитися, що вони не пролізли до вашої кімнати.
— Не зможуть. Я загородила вхід, як завжди, коли спускалась до підземелля.
Дуже обережно вони зсунули блок стіни у темній спальні Родіс. Приклавши палець до губ, вона підкралася до дверей в іншу кімнату, почула сильне гудіння дев’ятиніжки і виглянула за поріг. У навстіж розчинених з коридора дверях зібралося чимало людей у чорних халатах, каптурах і рукавичках, нічних карателів. Широкий прохід між приміщенням верхнього поверху був заповнений «ліловими», які маячили в розмитих контурах захисного поля. Задні метушилися, тягнучи щось важке, а передні стояли непорушною шеренгою, не намагаючись ні стріляти, ні кидатися в атаку.
Фай Родіс непоміченою відступила до спальні.
— Поспішайте, Таель!
Інженер ступив крок до залишеного відкритим входу її озирнувся. Вся його відданість і любовне поклоніння перед Родіс відбилися на обличчі з силою передсмертного прощання.
Родіс обняла Таеля, поцілувавши його з такою силою почуття, що в очах у того потьмяніло. На мить Таелеві пригадалися фільми про Землю, про холоднувате й ніжне кохання землян, яке дивно поєднувалося з шаленою пристрастю…
Він уже біг крутими сходами у непроникний морок підземелля, а Родіс, підскочивши, нагнула карниз і засунула отвір у стіні.
Столиця засинала рано, і в цей час у кварталі «джи» панувала тиша. Вір Норін зненацька прокинувся. У заглушеній килимами кімнаті Сю-Те ледь чулося рівне сонне дихання. Беззвучний голос кликав його з мороку: «Вір, Вір, прокиньтесь! Прокиньтесь, Вір! Небезпека!»
Він підхопився, миттю скинув сон: Родіс! Що сталося?
Розбудивши Сю-Те, він побіг до себе, увімкнув дев’ятиніжку й побачив темну кімнату Родіс. За кілька секунд видіння розчинилось і з’явився Таель…
Жах і захват охопили Сю-Те у божевільній мандрівці на СДФ темними вулицями міста Центру Мудрості. На куполі дев’ятиніжки було місце лише для однієї людини. Вір Норін узяв дівчину на руки. Фантастична координація і почуття рівноваги землянина утримували його на маленькій машині, що мчала з максимальною швидкістю. На роздоріжжі, за містом, астронавігатор зупинився. За порадою Таеля він повільно об’їхав велике коло, оббризкавши ґрунт особливою рідиною, колись принесеною Таелем. Цей прихований від володарів винахід мав властивість надовго паралізувати нюхові нерви. Тепер не страшні собаки, якщо їх пустять слідом. Лишалось не більше двох кілометрів шляху до посадочного майданчика дискоїда.
Тим часом Родіс вийшла із спальні, і вороги помітили її крізь нещільну завісу. Вони заметушилися, показуючи на неї і роблячи знаки тим, хто стояв
— Дев’ятиніжка впорається без вас. Я давно боявся чогось подібного і ме переставав дивуватися вашій грі з Чойо Чагасом.
— Це не він. Чим нікчемніші власть імущі, тим вони небезпечніші. Я прилечу не гаючись. Ясне небо, невже ви нарешті будете на кораблі, а не в пеклі Торманса?
— Тут бізліч людей, нічим не гірших від нас. Вони приречені від народження до смерті лишатися тут — нестерпна думка. Я дуже тривожуся за Віра.
— Та ось він, Вір! Сидить під деревами біля посадочного майданчика. Негайно тікайте!
— Йду, не переривайте зв’язок, спостерігайте за кімнатою. Хочеться знати, скільки витримає моя вірна дев’ятиніжка. І ми попрощаємося з нею вже з «Темного Полум’я».
Родіс узяла зі столика котушку ще не переданих на зореліт записів і, пославши Гріф Ріфту повітряний поцілунок, рушила до спальні.
Почувся такий оглушливий скрегіт, що Родіс на мить завмерла. З мороку захисного поля, неначе морда потвори, розпеченим клином висунувся невідомий механізм. Розпоровши захисну стіну, він свистячим променем вдарив у двері спальні, відкинувши Родіс до вікна, біля якого стояла дев’ятиніжка.
Гріф Ріфт нестямно вчепився у край пульта, наблизивши до екрана перекошене від жаху обличчя.
— Родіс! Родіс! — намагався він перекричати свист і виск променя, за яким до кімнати влізала дивна споруда, яку підштовхували ззаду чорні постаті карателів Ген Ші. — Кохана, небо моє, скажіть, що зробити?
Фай Родіс стала на коліна перед СДФ, наблизивши голову до другого звукоприймача.
— Пізно, Гріф! Я загинула. Гріф, мій командире, я запевняю вас, благаю, наказую: не помщайтеся за мене! Не творіть насилля. Не можна замість світлої мрії про Землю посіяти ненависть і жах серед народу Торманса. Не допомагайте тим, хто прийшов убити, під іменем бога, який карає без розбору правого й винуватого, — найгірший винахід людини. Не робіть марними наші жертви! Відлітайте! Додому! Чуєте, Ріфт? Кораблю — зліт!
Родіс не встигла втішити себе пам’яттю про рідну Землю. Вона пам’ятала про хвацьких хірургів Торманса, любителів оживлення, і знала, що їй не можна вмерти звичайним шляхом. Вона повернула рукоятки СДФ на вибух з відтяжкою на хвилину, могутнім зусиллям волі зупинила своє серце і впала на дев’ятиніжку.
Карателі, що вдерлися з переможним ревінням, зупинилися перед тілом володарки землян — на хвилину життя, яке їм залишилося…
У командира Зорельота Прямого Променя вперше за довге життя вирвався вигук гніву і болю. Зелений вогник Фай Родіс на пульті згас. Зате там, де стояв її СДФ, у чорне небо здійнявся стовп сліпучого блакитного вогню, який підняв попіл спаленого тіла Фай Родіс у верхні шари атмосфери, де екваторіальний повітряний потік понесе його, оперізуючи планету.