Година Бика
Шрифт:
Ще ніколи Вір Норін не відчував такого сорому від невиконаної обіцянки. І ще щось домішувалося до нього — неясне й надзвичайно неприємне, можливо, почуття древньої чоловічої гідності, що зазнала фіаско в очах чарівної жінки, яка до того ж опинилася в біді.
— Сю-Те, — покликав він.
Дівчина оглянулася, на мить радість промайнула на її обличчі, ледь піднявши куточки скорботно складених губ, від одного вигляду яких стислося серце землянина. Він подав їй руку.
— Ходімо!
— Куди? Я й так завдала тобі неприємностей. Я бачу, ти тут такий же чужий, як і я, і не знаєш, що можна й чого не
Сю-Те говорила із зворушливою переконливістю. Мудрий смуток світився в її великих очах, нестерпний для земної людини, з народження вихованої для боротьби проти страждання.
Астронавігатор не бажав застосовувати психічну силу, щоб підкорити дівчину своїй волі, але йому нічим було переконати її.
— Ми зайдемо до мене. Ненадовго! Доки я не пораджуся з друзями і не знайду кімнати для вас, а заодно й для себе. Раніше готель був мені байдужий, а тепер осоружний.
Сю-Те скорилась. Вона знову увійшла до вестибюля, де черговий зустрів їх цинічною посмішкою. Вір Норін захотілося покарати його: за кілька секунд черговий підповз до Сю-Те, простягаючи їй ключа від кімнати Вір Норіна. На Тормансі всі громадські установи й кімнати старанно зачинялися — слабка спроба боротися з жахливо поширеними крадіжками. З улесливою фізіономією черговий поцілував запилюжену ногу дівчини. Вона обімліла і кинулася бігти. Вір Норін спіймав її за руку й повів до відведених йому двокімнатних апартаментів, які вважалися розкішшю для столичних гостей.
Він посадив свою втомлену і вражену до глибини душі гостю у м’яке крісло. Помітивши, що вона нервово облизує пересохлі губи, дав їй напитися; поклавши руку на гарячий лоб Сю-Те, заспокоїв її і лише після цього викликав з-під ліжка дев’ятиніжку. СДФ темно-сливового кольору тихо загув, Сю-Те підхопилася, переводячи погляд з машини на Вір Норіна із змішаним виразом обави і захвату.
Вір Норін заходився був викликати Таеля, але знайшов лише чергового по зв’язку з землянами, одного з однодумців інженера. Вір попросив чергового знайти йому притулок серед «джи».
Закінчивши розмову, він перемкнув СДФ на прийом, вмостився поруч з Сю-Те і став розпитувати її, поки не відчув, що вона заспокоїлась і лише змагається з важкою втомою. Нічого не варго було занурити у міцний сон дівчину, яка слухняно згорнулася клубочком у кріслі. Сам Вір терпляче вичікував, поки заговорить СДФ, теж відпочиваючи перед відвідинами «майстерні» медико-біологічного інституту. Минуло понад дві години. Пролунав ледь чутний сигнал виклику, І на екрані з’явився стривожений Таель, який завжди боявся нещасть.
Вір Норін відразу отримав адресу. У кварталах, зайнятих будинками «джи», де жив самотній професор Асоціації Архітектури, до послуг землян знайшлося дві зручні кімнати. Там мешкала здебільшого технічна інтелігенція, серед якої немалу роль відігравали однодумці Таеля, з тих, хто дивився фільми «Темного Полум’я».
Сю-Те прокинулась і озирнулася, натягуючи на коліна зім’яту сукню.
— Ідіть умийтеся, — весело запропонував астронавігатор, — і ми підемо обідати, а потім — на квартиру. Кімнату знайдено, але вона буде поряд з моєю. Вам це не заважатиме?
Сю-Те радісно сплеснула в долоні.
— Зовсім ні! Так швидко? Ох, як дозго я спала! Останні дві ночі я їхала, стоячи в коридорі, у мене скінчилися
— То ви дуже голодні! Ходімо!
Вони зайшли до великого Палацу Харчування, гарної, за мірками Ян-Ях, будови, із скляними дверима, оправленими в залізо й оздобленими полірованим камінням.
Сю-Те, соромлячись своєї легкої дешевої сукні — у ці години жінки звичайно носили штани, — забилася в куток і звідти з цікавістю стежила за незнайомою обстановкою і поведінкою столичних людей. Вір Норін теж любив це робити у вільні хвилини. Їм подали обід. Крадькома поглядаючи на свою супутни-цю, він дивувався, як красиво, без жадібності й без удаваної манірності їла ця, без сумніву, голодна дівчина. Зовсім як жителька Землі. Вір Норін тільки згодом дізнався, що Сю-Те не отримала виховання і її приємні манери пояснювались вродженою душевною делікатністю.
Неподалік від них, біля полірованої колони сірого штучного мармуру, зсунувши кілька столиків, розташувався галасливий і розв’язний гурт молодих людей. Вір Норін і Сю-Те могли вільно обмінюватися враженнями, не привертаючи нічиєї уваги. Між столами в ритмі танцю рухалась дівчина в червоно-коричневій сукні, навдивовижу гарної будови як для тормансіанки. Вона ходила прямо й гордо, її розумне обличчя із замисленим і сумним виразом було визивно нафарбоване. Серед відвідувачів і подавальниць вона справляла враження рідкості, хоча легкий наліт вульгарності приховував її вишукану манеру триматися. Ноги дівчини у золотих черевичках на високих підборах ступали м’яко й невимушено.
— Погляньте, які красиві ноги! — вигукнула Сю-Те.
Астронавігатор покосився на маленькі ступні своєї супутниці, взуті в сандалії-підошви з двома ремінцями, які сходилися між великим і другим пальцями. Рівні, як у дітей, ноги Сю-Те здавалися босими і беззахисними. Вона заховала їх під стіл і повторила:
— Погляньте, яка вона зажурена. Це доля всіх вродливих дівчат. Можливо, її треба втішити, як і мене?
Астронавігатор змовчав, подумавши, що Сю-Те не просто так звернула увагу саме на цю дівчину. І та й друга вирізнялися своєю серйозністю серед інших молодих жінок з їхньою нервовою крикливістю і кривлянням, що вважалося модним у столиці Торманса.
— Я відчуваю, ти зовсім незвичайна людина. Може, — в очах Сю-Те промайнув переляк, — перевдягнений «Змієносець»?
— Ви коли-небудь чули, щоб бодай один «Змієносець» допомагав першим зустрічним? — усміхнувся Вір Норін.
— Ніколи! — зраділа дівчина. — Але чому ти не говориш мені «ти», як у нас заведено? Чому?
— Потім поясню.
Кінець обіду проминув у мовчанні. Притихла Сю-Те пішла за Вір Норіном у пошуках будинку з обіцяним житлом. Вони заблукали в старій частині міста з тісними, кривими вуличками. Вір Норін зупинив перехожого «кжи».
— Піднімайся праворуч, — сказав той, — побачиш квартали сірих будинків ніби з цегли. Як загавкають собаки, вважай, що прийшов.
У кварталах будинків «джи» Вір Норін і раніше бачив немало собак, яких на повідках прогулювали жінки. В інших місцях міста він не помітив ніяких домашніх тварин. Для землянина не було сумніву, що собаки завезені сюди з рідної планети, їхня дивовижна схожість із земними не могла бути випадковою.
— Тут занадто багато собак! — здивувалася Сю-Те. — Навіщо вони?