Фб-86

Беркеши Андраш

— Я не літератор.

— Але ж оповідаєте ви дуже цікаво.

— Вам би я охоче розповідав, — всміхнувся лікар. — Будь-коли…

Естер хотіла щось відповісти, але в цю мить в кімнату зайшла дружина професора. Вони підвелися.

— Моє шанування, — вклонився гість. — Доктор Сегеді.

Пані Магда кивнула у відповідь головою і жестом запросила гостя сісти.

— Слухаю вас, пане докторе, — сказала вона, з цікавістю глянувши на чоловіка.

— Я до вас з приводу колишньої домробітниці… —

почав він.

— Ви маєте на увазі Юліш? — спитала хазяйка.

— Так. Справа в тому, що я кілька місяців лікував її… і… неприємно про це говорити, але вона заборгувала мені певну суму.

— Про це я не знаю. А на що вона хворіла?

— Коли не наполягаєте, я б не хотів про це говорити. — Лікування безплатне… коротко кажучи…

— Зрозуміло! — кивнула пані Магда. — На жаль, ми не знаємо, де вона. Скільки вона вам винна?

— Мене хвилюють не стільки гроші, як результати лікування. Я застосував новий метод, а вона зникла саме в середині лікувального курсу… Отже, результати… розумієте?

— Аякже! Прекрасно розумію, — всміхнулась дружина професора. — Всі ви, лікарі, однакові.

— Пробачте, що потурбував, — чоловік підвівся.

— О, немає за що, — промовила жінка. — Якщо ви щось дізнаєтесь, повідомте нас. А якщо нам стане щось відомо, ми також дамо вам знати. До речі, яка ваша адреса?

— Доктор Сегеді, вулиця Керт, будинок чотири..

— Естерко, золото, запиши, будь ласка.

Дівчина вийняла з кишені свого халата блокнот і записала адресу лікаря. Вже в дверях Сегеді обернувся.

— Коли у вас буде час, люба Естер, навідайтеся до мене. Я з радістю розповім вам про свої подорожі і покажу багато цікавих речей. Моя дружина малайського походження, вона теж знає багато дивовижних історій.

— Гаразд, пане докторе. Принагідно зайду до вас, — відповіла дівчина.

Повертаючись додому, Сегеді глибоко замислився. «Здається, служницею вже хтось «зайнявся», — вирішив він. — Значить, мене випередили. Лабораторія в підвальному приміщенні. Вхід туди може бути тільки з передпокою. Собаки немає. Із сусідніх вілл нічого не видно. На вікнах лабораторії немає гратів. Справа не надто складна… Добре було б оглянути лабораторію… — Він тихо свиснув. — Ота маленька Естер клюнула на східні чудеса. Гарна крихітка. Гадаю, що з нею не було б багато мороки. В таких маленьких претендентів на вчених буває фантазія. До них треба підійти не з танцями, а з цікавими розповідями… Гарна дівчина…» — Доктор Сегеді, весело насвистуючи, завернув у хвіртку своєї вілли.

* * *

Підполковник Челеї і Коцка старанно обшукали: квартиру Єви. Труп дівчини знайшли вранці. Двірник два дні не бачив

Єви. Він не звернув би на це уваги, бо вже не раз траплялося, що вона по кілька днів не приходила додому, але вчора ввечері у нього виникла підозра — дівчиною цікавилися з «Лілії». А вранці довелося зламати двері, бо в квартирі лопнула водопровідна труба. Тоді й було виявлено вбивство. Челеї через годину разом з Коцкою прибув туди. На той час у квартирі вже розгорнули роботу співробітники карного розшуку поліції. Вони не знайшли нічого підозрілого. В кімнаті був повний порядок, на блискучому паркеті не виявлено ніяких слідів.

Єва лежала на ліжку в нічній сорочці. Її одяг був акуратно складений на бильці крісла. Ні залишків їжі, ні непомитого посуду не знайшли. Працівники карного розшуку чухали потилиці, але нічого певного про вбивство сказати не могли.

— За всіма ознаками — це самогубство, — зауважив лейтенант, який керував слідством.

— Можливо, — погодився з ним підполковник, глянувши на Коцку. — Фотознімки зробили?

— Звичайно…

— Прошу вас терміново надіслати мені по одному примірнику. І протокол розтину.

— Буде виконано, товаришу підполковник.

Працівники поліції пішли. Челеї і Коцка залишились удвох. Підполковник зачинив двері і сів.

— Ну, Коцко, що скажеш?

Це вбивство, — відповів Коцка.

Чому так гадаєш?

— Чому? — перепитав старший лейтенант. — У мене таке відчуття.

— Згоден з тобою. Я теж такої думки. Але чим би ти міг підкріпити своє відчуття?

— В мене є припущення…

— Цікаво, яке?

Коцка несподівано підняв вказівний палець до губ на знак мовчання. Підполковник замовк. Кілька секунд вони напружено прислухалися…

— Яка твоя думка, товаришу підполковник, про результати останніх матчів? Сурок грав прекрасно. — Старший лейтенант підвівся і навшпиньки підійшов до стіни. Підполковник почав захоплено говорити, в якій чудовій формі Сурок. Побачивши, що Коцка присів навпочіпки, він підійшов до приймача і ввімкнув його. Регулятор він навмисно встановив так, щоб передача йшла з шумом і тріском… Тим часом старший лейтенант відірвав од стіни шматок плінтуса.

— Подивись сюди, — шепнув ледве чутно.

Челеї схвильовано підійшов.

— Обережно, не обірви дріт!

— Ні, не бійся… — Коцка діяв швидко.

— Певно, мікрофон. Цікаво, де встановлено магнітофон?

Приймач гримів і тріщав, поглинаючи голоси двох чоловіків.

— Бейло, очевидно, тут спарений мікрофон. Бачиш два дроти?..

Трохи далі провід у пластмасовій ізоляції зникав у фарфоровому ізоляторі.

Старший лейтенант підвівся.

— Ось він входить у стіну. Десь тут має бути і мікрофон.