Фб-86
Шрифт:
В тюрмі Коцка познайомився з журналістом Бейлою Челеї — юнаком з русявим хвилястим волоссям.
Після визволення країни Бейла став одним з керівників армійської контррозвідки. Через кілька місяців він узяв до себе на роботу і Коцку. З тих пір вони працювали разом, і між ними встановилася щира дружба. Бейла Челеї керував відділом, Коцка був начальником однієї з оперативних груп контррозвідки…
Старший лейтенант Барді і підполковник Челеї сиділи в кабінеті вдвох, один проти одного. Коли сторонніх не було, вони розмовляли як найближчі друзі.
—
— Небагато, — відказав Коцка. — Здається, справи ускладнюються. Капітан знову побував там. Дівчина обмінялася з ним кількома словами, але потім сталась непередбачена річ. В ресторан прийшов юнак — справжній атлет. За вечерею він багато пив і дуже сп'янів, а може, тільки прикидався п'яним. Єва через деякий час щось сказала Вільдману і зникла. Повернулася вже переодягненою і підійшла до хлопця.
— Встановили, хто цей юнак?
— Ще невідомо, — одказав старший лейтенант, — але за ним уже стежать. Так от. Вони поїхали на таксі. Єва повезла хлопця на свою квартиру. Через десять хвилин вона вийшла, сіла в інше таксі і повернулася в ресторан; трохи згодом пішла з Вільдманом на його квартиру. Там провела всю ніч.
— Зрозуміло, — задумливо промовив підполковник. Він підвівся і почав проходжуватись по кімнаті. — Справа стає дедалі заплутанішою, і ми все ще не знаємо, хто такий Фреді.
— Можливо, це і є той атлет? — замислено спитав Коцка.
— Скільки йому приблизно років?
— Років двадцять, двадцять п'ять, не більше.
— Ні, тоді це не той, кого ми шукаємо, — сказав рішуче Челеї. — У донесенні офіцера розвідки вказано, що; Фреді близько сорока років, він іноземець, проте досконало володіє угорською мовою. Це інтелігентна, освічена людина. Під час війни був англійським резидентом у Стамбулі. — Челеї замовк і після короткої паузи додав: — Не біда. Рано чи пізно ми через дівчину надибаємо на його слід.
У двері постукали. Зайшла секретарка.
— Товаришу підполковник, спішне донесення від групи «Б».
Челеї швидко прочитав текст.
— Глянь, — подав він аркуш Коцці.
«Невідомий хлопчина, — прочитав Коцка, — залишив квартиру Єви Шоні об одинадцятій годині дві хвилини. Перейшовши через міст Маргіт, він попрямував вулицею Мучеників і в алеї Малиновського зайшов до будинку № 17. Його прізвище встановлено. Це Іштван Краснай, студент четвертого курсу медичного факультету. Кілька тижнів тому рішенням дисциплінарної комісії виключений з університету».
Копка одірвав погляд від паперу.
— Якщо не помиляюсь, з університету надійшла якась заява про хлопця.
Челеї викликав секретарку.
— Кларо, будь ласка, принесіть мені справу Красная.
Через кілька хвилин справа лежала на столі підполковника.
— Так, це той самий! — озвався підполковник. Уважно вчитавшись в матеріал, він тихенько свиснув: — Чим далі, тим цікавіше!
Закінчивши
— Ось що, Коцко, — сказав через деякий час Челеї. — Візьмись за цю справу особисто. Не випускайте з поля зору хлопця і Єву. Простежте, з ким зустрічаються, встановіть, хто ці люди. Ясно?
— Зрозуміло, — сказав Коцка і встав.
Два дні підряд Іштван не виходив з своєї квартири. Хлопець майже нічого не їв. Становище здавалось йому безвихідним. Не хотілося йти кудись працювати підсобним робітником. Уже почали ворушитись думки про самогубство. В ці дні він частенько згадував матір. Спав неспокійно, весь час перевертався на ліжку. В тривожних снах бачив Єву. Але відчувалась і туга за Естер, за хорошим другом, з яким можна поділитись болісними думками.
Наступного вечора він уже не міг більше володіти собою. Мусив з кимось поговорити, щоб не збожеволіти. Збуджено ходив по кімнаті, іноді виглядав у вікно. Надворі періщив дощ. На другому боці вулиці стояв низенький чолов'яга в дощовику. До зупинки саме підійшов трамвай, але чоловік не сів у нього. «Можливо, чекає дівчину», — подумав Іштван і гіркувато всміхнувся. Час непідходящий для побачення.
Надівши плащ, спортивні черевики і м'який капелюх, Іштван вийшов на вулицю. «Зайду до Естер», — вирішив він.
У парадному постояв. Роздумував, що йому робити: сісти в трамвай чи пройти пішки до вулиці Батхіань. Ще не встиг вирішити, як трамвай з гуркотом зупинився і одразу ж рушив далі. Чолов'яга в дощовику залишився на місці. Іштван раптово прийняв рішення, перебіг через дорогу і почав наздоганяти трамвай. Він встиг помітити, що в ту ж мить від стіни протилежного будинку відірвалася постать і теж побігла за трамваєм.
Чоловік біг слідом, мало не наступаючи йому на п'яти. Кілька кроків він мчав поруч з трамваєм, бо через Іштвана не міг скочити на підніжку. Іштван допоміг пасажирові сісти.
— Спасибі, — сказав той захекано.
«Видно, надокучило чекати, — подумав Іштван. — Дівчина не прийшла».
На площі Кальмана Сел Іштван вийшов з трамвая і, піднявши комір, рушив далі. Поспішати було нікуди. «Все одно промокну», — подумав хлопець. Ось і вулиця Батхіань. Він ішов попід самими стінами будинків, щоб хоч трохи сховатись від дощу. Мимохіть оглянувся. Якась розпливчаста постать шаснула в під'їзд. Юнак відчув тривогу, але тільки на якусь мить.
«Просто привиділось, нерви не в порядку», — вирішив Іштван. Перед будинком 48 зупинився, потім зайшов у парадні двері, але не піднявся нагору. Двірник саме підмітав площадку перед сходами. Іштван дав йому форинт і попросив викликати Естер.