Факир
Шрифт:
Тон уважно слухав вдчував, як пд серцем слизькою гадюкою починала ворушитися жага. Спокуслива й солодка. Слпа глуха. Для того, хто перебивався з копйки на копйку, перебгав з роботи на роботу, отримуючи невтшний мзер (хоча й серйозно займався спортом плекав надю хоч завдяки досконалому тлу "вибитися в люди"), так горизонти аж надто туманн. Тепер же - варто лише промовити "так", майстерно виконати "роль" у задуманому "мстером Гоффманом" спектакл - туман може розвятися. бажане життя вималються в усй омрянй крас. У Тон аж дух забило вд раптово примност, що налетла могутньою хвилею вд одню лише гадки
Хоча... Не все так просто. Солдний куш зривають, тльки ризикуючи життям. - переступаючи закон. А там вирок серйозний можна вигребти. У кращому раз. на кулю легко нарватися. Чи ще щось таке релаксове. З варантом переселення на цвинтар.
Ще одна гадюка заворушилася поряд з першою, а потм накинулась на не. м'я другого гада знав добре. нстинкт самозбереження. Цей, слава Богов, теж не дрма.
"Мстер Гоффман" запалив протяг червону пачку з двома "метеорами" вгор. "West" - автоматично прочитав хлопець, а вголос мовив:
– Дякую. Тютюн - це не мо.
– Правильно, - закивав незнайомець, глибоко затягнувшись, сховав пачку до кишен.
– Ще одна вада. х, взагал, у мене багатенько. Говорю це, щоб, коли доведеться працювати разом (гадаю, саме так станеться), ви були в курс... Бачу, вагатесь. Правильно. Коли ознайомитесь з "текстом", хвилювань додасться. Тому пропоную першу умову. Даю добу для роздумв. Завтра, рвно о першй, зустрчамось за цим столиком. А тепер - "лбрето". Вродлива доня одного мсцевого мльйонера ма два манакальн захоплення: коштовност та красив дуж чоловки. Першого в не - греблю гати. Другого - теж немало. Було. Але "процес трива". Завдання "актора", тобто ваше: стати черговим "амуром". А потм - "було ваше - стало наше". мпровзац дозволяються. Але в розумних межах. Гонорар псля аншлагу - пополам.
– А якщо провал?
Тон видав те, що найбльше муляло пд серцем. Але вдповдь одержав не вдразу. Незнайомець клька разв затягнувся, роздушив у попльничц-черепашц ще довгий недопалок, вдхилився на спинку з кислою посмшкою мовив:
– Наше життя - це гра. тут або пан, або...
– Угу. А хто не ризику, той не п' шампанського?
– Саме так. Тому й даю цлу добу. Тема серйозна, аби до не пдходити знаскоку.
– Гаразд.
– Тон пдввся.
– Завтра... До побачення.
знову пляжн капц човгали нагртими алейками. Й оголене рельфне тло магнтило оч молодих ( не дуже) жнок. розлягався тихий скрегт рогоносцв.
25 вересня 1993 року, Афни, 01 год. 46 хв.
Здалеку готель "Пергамос" здавався срниковою коробкою. Маленькою та акуратною. Яку ставма поставив циклоп. Не менше. Бо хто ж ще на таке здатний? Взерунками вн нагадував вощину, вимережану за точними математичними розрахунками. Поодинок шестикутники номерв свтилися, показуючи, що у вощин можливе життя. Вкно ж залишеного щойно - мцно спить. Чудово. коли двчина прокинеться, Тон вже буде далеко. Безслдно розчиниться в багатомльярдному натовп... - назавжди...
Спробував
– Не подлишся доларом?
– шарпонуло хлопцев мр. Той ледь не пдстрибнув з несподванки. Але втриматися вд викрику не змг.
Невдомий бородато-патлатий товстун, однаковий уздовж-ушир, жуючи заслинену цигарку, мутними очима рентгенив самотнього перехожого. Пальц право руки просунут в "обручки" кастета, який час вд часу штовхав лву долоню впирався в не. Мж вилогами засмальцьованого шкряного жилета виднвся чималий вирлоокий череп, що звисав на товстому потертому ланцюз.
– Завтра, - усмхнувся ошелешений Тон. Хоча то й не усмшка зовсм. "Перехдний варант" швидше. Або ж "пдготовчий".
– Що завтра?
– буркнув "квадратний" бородань, розумючи, що його мрю хочуть посунути в час. Е-е-е! Таке його не влаштову. Не домовлялись!
– Завтра дам два.
– Тон запустив у слова таку лагднсть, нби цей "приший-кобил-хвст" ось-ось стане його названим братом. А сам тим часом уже бачив, як скоро руки, кишен, сумка, оч, вуха решта можливих мсць будуть забит всемогутнми шелестливими купюрами. порятунку вд ц напаст не треба. Солоденька!
– Проблема, брате, в тому, - спробував обняти хлопця несподваний прохач, хоча Тон вмить звльнився, - що мен треба саме зараз. Труби горять. бажано - "двадцятку". А якщо й "соточкою" пдгрш– спасиб з поклоном. Ще й за здоров'я чарчинку перекину. Тво мо. Подякуш!
– Умовив, - усмхнувся щасливий Тон.
– Можеш. Тоб б померлих воскресати. За грош. Бабла б накосив... А не "стрляв" би у таких, як сам, мишей церковних.
Усмшка у вдповдь заблукала в густих заростях "квадратного" сьорбала. Без компаса й карти. Назавжди. На довг-довг тисячолття.
Тон зняв з плеча сумку й поставив на асфальт. Не дуже хотв бруднити. Та зараз вибр невеликий. Ситуаця дикту!
"Квадрат" побачив аж подався вперед. Зараз вдламаться шматочок щастя. Зараз! ди сюди!
Зненацька правий кулак Тон рзко повдомив бороданев, що з носом у того проблеми. Причому серйозн. Не на один мсяць. так аргументовано це зробив, що додаткових питань не виникло. Та бородань сам вдчув, наскльки все серйозно. Одночасно полетвши вбк вд мр. Те, що на асфальт щось упало, мало хто почув. Про це знали тльки дво. Тон (цей навть добре) "квадрат" (ну, цей лише здогадувався, хоча думка свердлила постйно). Але жоден нкому не скаже. Солдарнсть! Усе серйозно!