Факир

Васильченко Вячеслав Николаевич

Лисиця саме згадував початок вояжу на Авг. Коли тльки-но вийшов з дверей пд'зду, дорогу перебг чорний кт. Але "курортник" так поспшав, що й забувся поплювати через плече. от тепер маш. Халепа з халеп. Та вдступати вже нкуди. Навть - якби й хотлось. Але... не хотлося. Зовсм.

– А що ж нам залишаться робити?
– вдповв питанням.
– мене турбу одне. Н, навть не те, хто вбивця. Навщо йому от п'ять днв? Чи не готу вн, бува, нового злочину?

– Та й сокиру не знайдено, - пожартував Марк.
– А раптом нею хочуть спровадити на той свт

ще когось?

– Усе може бути.
– Богдан сказав, нби за нерцю. А думав, схоже, про нше.
– Отже, вбивця зайшов через двер, пдстрелив Лукаса, а тод нсценував, нби усе зроблено через вкно.

Тейлор ураз наче стрепенувся. Зробився серйозним.

– Ви говорите: "пдстрелив"?
– запитав вн, на обличч почав розгоратися здогад.

– Ну, - не зрозумв Богдан.
– А як ще можна вбити стрлою? Чи...

Поет узяв зброю , наче мимохть, вертячи стрлу в руках, сказав:

– Просто встромити в тло. Руками. Дужими... Ану ж дайте мен оту цидулку.

Богдан пдкорився.

Тейлор глянув у текст, потм пдвв на Лисицю оч й мовив:

– Це цлком можливо.

– Що?!

– Пригадуте? Вчора, коли ми розмовляли з Лукасом та Крстн, до нас пдйшов мстер Брссон?

– Так.

– Хтось його запитав про участь у турнр. Брссон прохопився, що в молодост займався стрльбою з лука, а тенс - не його стихя.

– Точно-точно, - мовив ошелешений Богдан.
– Добре, що ви про це згадали. Хоча... Може, це - звичайна випадковсть.

– Дв випадковост - це вже закономрнсть. Хай там як, а про це забувати не треба. Таке теж може бути.

– А я не поспшав би довряти цй писанин.
– Богдан узяв листа.
– Може, тут нема й крихти правди.
– Став уважно розглядати.
– Папр звичайний. Написано кульковою ручкою. Букви рвн, чтк.

– Автор ма калграфчний почерк?

– Не обов'язково. нколи бува так, що пише людина жахливими карлючками, а почина "друкувати" - виходить на диво акуратно. Тут може бути те ж саме. наш вельмишановний доброзичливець постарався далеченько заховатися.

– Можна?
– Поет указав на аркуш.

Богдан передав сказав:

– Якби його на експертизу разом з почерками всх мешканцв...

Тейлор розчаровано розвв руками й покрутив головою. Потм теж обдивився папрець. Н. Нчого. Хоча - стоп... Хвилиночку... Пднс до носа й принюхався. Збоку - дивно й навть смшно. Але нхто, крм Богдана, цього зараз не бачив. А Лисиц не до смху. Розслдування. Рч апрор серйозна.

– Лосьйон псля голння "Джлетт", - сказав Марк, коли закнчив "процедуру".
– У мене теж такий. Купив учора на вокзал. У маленькй крамничц з дивною назвою. Якось там з викрутасами... Ет, не пригадаю. Я ще тод клька разв повторив, щоб запам'ятати. Але забув. Та й Господь з нею.

– Хочете сказати, що оце послання пахне лосьйоном псля голння?
– Богдан нагадував людину, що зрвала джекпот.
– тому наш "А. Н. Онм" - чоловк? Та-а-ак, це вже суттвше, анж оте "я зрозумв" у текст. Це з однаковим успхом могла написати й жнка. Щоб ще дал вд нас заховатись.

– покропити лосьйоном теж...

–

Справд, - ляснув по колну Лисиця. Переможцю сказали, що сталася помилка. Джекпот дстався ншому.
– наш "А. Н. Онм" - за смома замками. Недурний... Ех, шкода... Та до Брссона слд усе ж придивитися. Те, що вн шалений ревнивець, видно навть з висоти пташиного польоту.

– Придивимось до нього ми так чи нак, - мовив Тейлор.
– Бути "на ти" з луком, умти добре стрляти - вже саме це наводить на цкав думки. Та й манакальну ревнивсть теж не будемо забувати.

– Але хба Брссон такий дурень, щоб розказати про себе, а потм - ТАК убити?

– Любий мй друже, - пошився у ментори поет.
– У стан афекту навряд чи розмрковуш про те, що говорив навть за мить. Просто оскаженло робиш. А потм уже думаш, що наков. то не вдразу... Ну а нашого анонма можна поки не шукати. Свою справу вн зробив. Альбер Брссон на мушц. Та й часу на пошуки не дуже багато. Максимум - чотири дн. Це у кращому випадку. Хтозна, що там у вбивц в голов.

Поет кинув папрця на столик. Той опустився майже накрив усе. Нби перекреслював його важливсть. вказував на свою надзвичайнсть.

Лисиця пдввся. Рушив до шафи. Вдчинив. Почав нишпорити у валз. Так тривало недовго. Повернувся, ховаючи щось за спиною. Потм - поклав те щось на цидулку. Тейлор побачив невеликий пстолет.

– У нього сокира, а у нас ось це, - сказав задоволений Богдан.
– "Лттл Том". Калбр - 6,35. У магазин - 6 патронв. Аргумент?

– Так. Серйозний, - закивав здивований Марк, а потм злякано додав: - Але звдки вн у вас?

– Не бйтеся. Я не бандит. Не мжнародний злочинець. Просто... Люблю чоловч грашки... Та не бйтеся ж ви. Колись про все розповм...

– Сподваюся, що не бандит... Тут уже заввся один. Вистача...
– Поет пдморгнув дстав нову сигарету.
– А чого ж чекати до "колись"? Чим сьогодн за нього грше?

– Ну, - завагався Лисиця, - не знаю. Не така то весела сторя...
– Сум з обличчя та голосу випихав життв тони.
– Залзом по склу... По скляному серцю... Знате, як воно...

– Та звсно ж, - мовив Тейлор, - не з Альфи Центаври ж прилетв. Тутешн ми. як болить - вдомо нам добряче...

– Гаразд...

***

... звали Регна. Познайомились випадково. Та чи трапляться випадково бодай що-небудь у цьому свт? Повертаючись електричкою з передмстя, де навдував приятеля, став свдком суперечки двох двчат. Одна з них читала Сменона. Ламали списи над тим, чи можна вважати романи про комсара Мегре "класичним детективом". Тут Богдан встряв. Флолог же. Н вдступати, н здаватися не личило. Узяв бк Регни. З того й почалося. Закохався... Нечутно. Нестримно. Нестямно. Балансував на меж божевлля. Намагався бути поряд увесь час. Вд того страждали друз. Страждали футбол автомобл - два найбльших захоплення з дитинства. Страждали ненаписан рядки дисертац. Усе те дружно розтануло за далеким горизонтом. У серц й довкола (в радус сотень клометрв) - незмнно ВОНА...