Фах
Шрифт:
То тут, то там вихоплювалися цифри на інших табло.
Глядачі скаженіли.
Джордж не розумів, як учасники могли працювати в такому гаморі. Потім він подумав, що то, може, й на краще, адже першорядний фахівець повинен бездоганно працювати й за складних обставин.
На «сімнадцятому» спалахнула червона рамка, що означало кінець роботи. Учасник підвівся з місця. «Четвертий» відстав всього на дві секунди. Один за одним до них приєдналися інші.
Тревіліян іще працював, досі не інформуючи про другорядні складові частини свого сплаву. Коли майже всі учасники вже
Однак це ще був не кінець. Офіційне рішення, як і годиться, затримувалося. Витрачений час відігравав неабияку роль, та не менш важливою була точність аналізу. І не всі завдання були однаково важкими. Необхідно зважити багато факторів.
— Переможець змагань виконав завдання за чотири хвилини двадцять секунд, поставив правильний діагноз і отримав правильний результат з точністю до семи десятитисячних відсотка — це учасник під номером… «сімнадцять», Генрі Ентон Шмідт з…
Все потонуло в скаженому галасі. За ним ішов восьмий номер, потім четвертий, чий добрий показник часу був зіпсований п’ятьма сотими відсотка у визначенні кількісного складу ніобію. Диктор навіть не згадав про «дванадцятого». То був його крах.
Джордж подерся через натовп до дверей, з яких мали вийти учасники змагання, і знайшов тут уже багацько людей. Це були родичі, які плакали (від щастя чи горя — залежно від обставин), вони прийшли, щоб зустріти учасників змагань, репортери, які прагнули взяти інтерв’ю у переможця, земляки, які полюють за автографами та рекламою, і просто цікаві. Були тут і дівчата, що сподівалися привернути до себе увагу переможця, який майже напевно вирушить на Новію (а може, потерпілого, який потребує розради і має багато грошей, щоб дозволити собі таку розкіш).
Джордж подякував долі, що не побачив жодного знайомого обличчя. Сан-Франціско далеко від його рідного міста, і важко уявити, щоб хтось із родичів Трева з’явився і підтримав його.
Непевно посміхаючись і відповідаючи кивками на схвальні вигуки, з’явилися учасники змагання. Поліцейські стримували натовп на достатній відстані, щоб звільнити їм прохід. Кожен з тих, хто набрав велику кількість очок, подібно до магніту, що рухається по купі залізних ошурків, поривав із собою частину людей.
Коли вийшов Тревіліян, тут уже майже нікого не залишилося. (Джорджеві чомусь здалося, що той не поспішав виходити, очікуючи слушного моменту). В його суворо стиснених губах була сигарета. Опустивши очі, він повернувся, щоб піти.
Майже за півтора року, які здалися Джорджеві вдесятеро довшими, то був перший спомин про рідний дім. Його вразило, що Тревіліян анітрохи не зістарився і залишився тим самим Тревом, яким бачив його востаннє.
Джордж смикнувся вперед.
— Треве!
Здивований Тревіліян швидко обернувся. Він пильно подивився на Джорджа, потім простяг йому руку.
— Джордж Плейтен, якого дідька… — Радісний вираз, що з’явився на його обличчі, майже одразу зник. Його рука впала раніше, ніж Джордж устиг її потиснути. — Ти був там? — різким рухом голови Тревіліян вказав на залу.
— Був.
— Щоб
— Так.
— Мені не дуже пощастило, правда ж?
Він кинув цигарку на землю і розчавив недопалок ногою, дивлячись у бік вулиці, де повільно ходили люди, пробираючись до скімерів, і формувалися нові черги охочих потрапити на наступну за розкладом Олімпіаду.
— Ну й що? — з притиском промовив Тревіліян. — Я програв тільки вдруге. Після того як сьогодні повелися зі мною, Новія може забиратися до біса. Є планети, які просто вчепилися б у мене… Та, слухай-но, я не бачив тебе з дня Освіти. Де ти пропадав? Твої батьки казали, що ти поїхав на спеціальне завдання, але нічого не пояснювали. Ти ж ні разу мені не писав. А міг би.
— Так, я повинен був написати, — непевно мовив Джордж. — У всякому разі, я прийшов сказати, що мені прикро, що все так недоладно вийшло.
— Не жалій, — відказав Тревіліян. — Я ж казав тобі, що Новія може забиратися до біса… До того ж я мав знати це раніше, бо давно вже блукали чутки, що будуть користуватися апаратом Бімена. Всі гроші було вкладено в апарати Бімена. В отих клятих стрічках, які дали мені освіту, був передбачений спектрограф Хенслера, а хто тепер користується Хенслером? Хіба що планети сузір’я Гомена, якщо їх взагалі можна назвати планетами.
— А хіба ти не можеш подати скаргу в…
— Не будь дурнем. Мені скажуть, що мій мозок призначений для Хенслера. Піди посперечайся. Все йшло не так, як треба. Ти помітив, що тільки мені одному довелося посилати по запчастину?
— Вони не вирахували витраченого на це часу.
— Звичайно, однак я гаяв час, роздумуючи, чи правильно я встановив діагноз, коли помітив, що серед запчастин, якими я був забезпечений, нема спуска затискувача. І цей час теж не вирахували. Якби це був мікроспектрограф Хенслера, я б знав, що й до чого. Як я міг змагатися з ними? Головний переможець — житель Сан-Франціско, так само, як. і троє з наступної четвірки. А п’яте місце посів хлопець із Лос-Анджелеса. Вони здобули освіту по стрічках, якими забезпечують великі міста. По найкращих з тих, які існують. Там і біменівський спектрограф, і все інше. Як же я міг змагатися з ними? Я подолав довжелезний шлях сюди тільки для того, щоб використати свій шанс на Олімпіаді за моїм фахом, де замовником виступала Новія, але з тим же успіхом я міг би залишитися вдома. Запевняю тебе — я знав, що так воно й буде. Новія — не єдина кам’яна брила в космосі. Із усіх проклятих…
Він говорив це не для Джорджа. Він взагалі ні до кого не звертався. Джордж зрозумів, що його просто пробрало і Трев відводив душу.
— Якщо ти знав про спектрограф Бімена, хіба ти не міг ознайомитися з ним? — запитав Джордж.
— Я ж кажу тобі, що його не було в моїх стрічках.
— Ти міг почитати… книжку.
Тревіліян раптом так пронизливо глянув на нього, що останнє слово завмерло на Джорджевих устах.
— Ти що, смієшся? — сказав Тревіліян. — Тобі це здається кумедним? Невже ти гадаєш, що я можу прочитати яку-небудь книжку і запам’ятати достатньо, щоб зрівнятися з кимось, хто справді знає.