Ей, Іване, поповичу-гетьмане!

Мазепа Іван

Ей, Іване, поповичу-гетьмане!

* * *

Ей, Іване, поповичу-гетьмане! (1)

Чому так запустився у недбання?

Ой був єси хорошим усім паном,

А потім протиставись усім станам.

Сам цілодушно став гетьманувати,

Хотів нащадкам звичай той віддати.

Ти давню вольність

війська став ламати,

І гідності всіх станів зневажати.

У гордість ти упав і став пишатись,

І родом своїм славно вивишатись (2).

Забув: тебе з любові ми обрали

Та й старшим собі паном забажали.

Вже й ради теж тобі не стало треба (3),

Бо мислив начебто зійшов із неба.

Поміж людей не визнавав любові,

Всі бесіди прирівнював ко змові,

Щоб поміж себе хліба не спожити –

Хотів усіх у нас пересварити.

Чому ж не йняв ти нашим речам віри?

Від того і з'явилися невіри.

У людях Бог любов плекає, згоду –

Постать на уряд ти шукав нагоду (4),

І не хотів такого догледіти,

Щоби у світі дружно з кимось жити.

А в війську Запорозькому іздавна

Є рада сильна, котра ділом славна.

Всі люди в тебе за ніщо приймались,

В підніжки низились і попирались.

Сини твої надмірно горделиві (5),

Були від них докуки неможливі,

А хто братів утискує і дручить,

Кінець собі нещасний заполучить.

Ой, доброго всі милують сердечно,

Він може вік проіснувать безпечно,

А як лихому та тяжкому жити,

Коли ніхто не може полюбити?

Як на творця постанеш ти, на Бога,

Гляди, спіткає і тебе тривога.

А ти, Іване, всіх хотів тримати

У страсі і жорстоко налягати.

Та Бог на тебе волив напустити

Твоїх підлеглих; визнали – лихий ти (6).

Отак позбувсь гетьманської поваги,

Дістав натомість слізної зневаги.

Не помогла гетьманськая старанність,

Ні, не заживсь, а мав таку осанність!

Ти

закінчив, ох, тяжко і жорстоко (7),

А пам'ять має плинути широко.

Отож ніхто не зажирайся много,

Тоді кінця не матимеш лихого.

Примітки

1. Подано в перекладі з книжної української мови за виданням С. Величко: «Летопись событий в Юго-Западной России», т. 3, К., 1855 с. 15-17. Вірш написав після падіння гетьмана Івана Самойловича, як зазначає С. Величко, «один з його наближених спідручних». В передмові до цієї книжки ми писали, що з наближених до Самойловича тільки І. Мазепа писав вірші, але фактів на підтримку цього здогаду нема. І. Самойловича зневажливо називали поповичем, бо він був сином священика.

2. Гетьман і справді вивищував своїх дітей, наділяючи їх високими гонорами.

3. Під кінець життя І. Самойлович все більше схилявся до самодержавного правління, ігноруючи традиційне обговорення справ на радах. Цікаво відзначити, що І. Мазепа інститут ради затримав, а його наступник П. Орлик у «Конституціях» підняв значення ради до рівня республіканського парламенту.

4. Гетьмана було скинено внаслідок доносу на нього генеральної старшини, які звинуватили І. Самойловича у зраді і «численних шаленствах». Донос однак був наклепницький: на І. Самойловича звалили вину за невдачу походу на Крим у 1687 році.

5. Маються на увазі Григорій, полковник чернігівський, та Яків, полковник стародубський. Григорія після батькового падіння скарано на смерть, а Яків з батьком потрапив до Сибіру на заслання.

6. Під кінець правління І. Самойлович став пихатий, непомірно збагачував себе і свій рід, що викликало в оточення невдоволення.

7. Самойловичів вислали у В'ятську губернію, потім Якова з жінкою заслали в Єнісейськ, а гетьмана – у Тобольськ.