Шрифт:
Драматична поема,
старовинний лейтмотив якої
звучить то тихше, то голосніше,
залежно од вітрів історії
ДІЙОВІ ОСОБИ
Павлюк
Томиленко
Сахно Черняк
І все, і всі,
що їм по дорозі
стрічаються
На місці їде віз, і все з ним розминається —
дерева, люди, обрії, зірки.
На возі двоє спиною до спини, вони сидять,
закуті у кайдани, — Павлюк, молодший,
і старий
та його споборник. А третій — руки скручені сирицею —
Сахно Черняк, ще зовсім молодий.
Павлюк
Ми проїжджаєм повз твоє село.
Возів багато, ми в кінці обозу.
Стрибай у рів! До ночі перележиш,
а там і гайда — навпрошки додому.
Сахно Черняк
А ви?
Павлюк
А ми. Ми — в'язні, ми приречені.
У нас із ним дорога вже остання.
Уже десь тешуть дошки для помосту
і ставлять колесо, щоб нас четвертувати.
Томиленко
Ти звідки знаєш? Може, нас повісять,
Або зітнуть. Усе ж таки це легше.
Павлюк
На легшу смерть, даремно, не надійся.
Ми в них на смерть козацьку заробили.
Сахно Черняк
Ну, а хреста ж над нами хоч поставлять?
Павлюк
Чого схотів! Ще добре, як не спалять
на сизий попіл в мідному бику.
Мені учора снився Наливайко,
дак він казав, що в пеклі защитають
ці наші муки. Швидше в рай потрапим.
Томиленко (тихо)
Ти не жартуй так. Бачиш, він боїться.
Павлюк
Боїться? Він? Чого ж він учепився?
Кажу: тікай! Ми їдемо, бо мусим.
Бо нас везуть. Нас видали свої.
Легким хотіли коштом відкупитись —
скрутили двох, мовляв, це винуватці.
Ось гетьман наш, а це його поплічник, —
а нам простіть, ми будемо сумирні.
Сахно Черняк
Так це ж не всі. Все військо і не знало.
Та ще й вночі. Це купка тих старшин.
Павлюк
Там купка, там. Вже ціле гнойовище.
І Наливайка ж видали свої.
Такі орли, один орліший іншого.
Лицарство, честь! А дійдеться до діла —
рятує шкуру, видає своїх.
Томиленко
І ти скажи, де є тому коріння?
У чому річ, бо це ж не первина.
Це що, на всіх поділене сумління?
Сахно Черняк
Ні, це на всіх помножена вина.
Павлюк
Чудний ти хлопець. Коли нас в'язали —
чого прибіг? Напився б собі й спав.
Як інші спали. Напились — і спали.
Аж гай шумів, так солодко хропли!
Сахно
Не всі хропли. Шість тисяч було вбито.
Шість тисяч спали непробудним сном.
(Тяжке мовчання, їде віз на місці —
повз нього пропливають чорні верби.
На чорних вербах — скрижанілий сніг).
Томиленко
Як вороння кричить несамовито!
Вже стільки їдем, а воно кричить.
Павлюк (ледь чутно, ніби сам до себе)
Не всі хропли. Шість тисяч було вбито.
Шість тисяч спали непробудним сном...
Томиленко
Ти щось сказав?
Павлюк
Ява страшна поразка!
Шість тисяч під Кумейками лягло.
Томиленко
Якби нам зброя, нас би не розбили.
А то ні яке в нас військо? Збіраниця.
Із косами, із дрюччям, із ціпами —
прийшли панів за кривду молотить.
Сахно Черняк
А ти мене тоді і не примітив.
А в мене й шабля батькова була!
(Очима показав на Павлюка).
Та я ж до нього у повстанське військо
через усю Вкраїну тоді йшов!
Томиленко
Тепер ти з ним через усю Вкраїну
на страту їдеш. І шабель нема.
Сахно Черняк
(на вухо йому, пошепки)
А може, все й обійдеться. А може,
іще Господь зласкавиться над нами,
і нас із ним помилують. Його ж
позаторік помилував король.
В останню мить помилував, в останню!
А кат уже й сокиру був підняв.
Томилемко
Король залюбувався. Каже: лицар.
Хоч ворог, хоч і хлоп, а таки лицар.
Такому шкода голову стинати,—
яка ж бо гарна й горда голова!
Нехай відчує королівську милість.
Нехай іде до короля служити.
А він — на Січ, та й знов зібрав голоту.
Гармату відібрав у реєстровців
та як ударив знов із Запоріжжя!..
Тепер вже не помилують.
Тікай.
Кажу тобі, тікай, поки не пізно.
Сахно Черняк
А вас оце отак і повезуть?!
Павлюк
Отак і повезуть. І привезуть. І стратять.
Цим шляхом я вже їхав раз. Тоді
мене везли з Іваном Судимою.
Іван усю дорогу жартував.
Ми їм тоді фортецю зруйнували,
вертаючи з турецького походу, —
отой Кодак, на скелі, неприступний,
камінний кліщ, що вп'явся в нашу землю,
а ми його шаблями узяли!
То він як пригадає тих драгунів,
котрі од нас урозтіч дременули,
та що як скаже! — двиготять кайдани