Дотик
Шрифт:
— Ти такий мовчазний, — мовила Рубі, гуляючи в парку Кінрос-гаусу і чекаючи на прибуття вагончика. Величезні й незручні плаття жінок зайняли більше місця, аніж шахтарі та чоловіки у вечірньому вбранні, тому вони не стали сідати і вирішили дочекатися наступного рейсу.
— Та я оце думаю про Елізабет.
— Думаєш? А що саме?
— Ну, по-перше, мені цікаво, скільки їй років. Александр майже нічого про неї не розповідав, ти ж знаєш.
— У вересні Елізабет виповниться двадцять чотири.
— Ти жартуєш, не може бути! — здивовано розкрив рота Лі. — Але ж вона одружена ось уже сім років!
— Так. Їй було шістнадцять, коли Александр із нею побрався. Він виписав її з Шотландії,
— Тут ти помиляєшся, мамо. Він одинокий як монах, — весело вишкірився Лі. — Але це не завадило йому найняти одну з найвишуканіших райських пташок, щоб навчити мене премудростям сексу.
— Ти диви, це дуже благородно з його боку, — щиро мовила Рубі. — Я якраз про це турбувалася — трипер, сифіліс, проститутки, авантюристки та шантажистки… Напевне, вони кишать побіля вашої школи, щоб спіймати у свої тенета недосвідчених хлопців і випотрошити їхні гаманці.
— Так думав і Александр. Будь обачливим та розбірливим у вірному сенсі цього слова, сказав мені він. Шукай кохання, а не сексу.
— Він має рацію. А у тебе зараз є райська пташка?
— О, і досі та сама. Я люблю жіночі обійми, але я — не розпусник. Якщо зустрічатися — то лише з однією. Заради пристойності я винаймаю їй квартиру досить далеко від школи, а коли я піду вчитися до Кембриджу, то орендую там для неї більшу квартиру. Щоб там можна було зустрічатися і зі своїми друзями.
— Вона дуритиме тебе у твою відсутність.
— Ні, не дуритиме. Вона добре знає, хто забезпечує їй хліб з маслом, мамо. Особливо коли на додачу до масла йдуть брильянти.
— А що іще ти думав про Елізабет?
— Та так, більше нічого особливого, — ухильно відповів Лі.
Він розумів, що матір відчує, що це — неправда, але йому чомусь більше не хотілося ділитися з нею своїми думками про Елізабет. Якихось двадцять три роки! Зі школи — прямісінько на подружнє ложе! Це дало відповіді на багато які з його запитань, оскільки він знав багатьох шістнадцятирічних дівчат. Дехто з них були сестрами та кузинами його співучнів, але національність тут не грала великої ролі: дівчата — скрізь дівчата, і цим дівчатам не доводилося стикатися з обмеженнями, що їх накладають злидні та жорсткі релігійні вимоги, нав’язувані людям з нижніх прошарків суспільства у тих країнах, звідки вони прибули. Тому вони багато пустували, хихотіли, мали схильність до пліток, впадали в транс, побачивши гарного молодика, і романтично мріяли про одруження, не дивлячись навіть на те, що ці одруження організовувались заздалегідь. У тих випадках, коли вони не знали наперед свого нареченого, вони завжди могли плекати надію, що він виявиться вродливим молодим нащадком дворянина, а не просто давнім другом їхнього батька; такий шанс був дуже імовірним. Бо молодих красивих хлопців завжди було більше, аніж перестарілих холостяків. Чи вдівців. Окрім цих дівчат Лі був знайомий також із дівчатами, що навчалися в Академії молодих дам, яку заснувала міс Роклі, бо ця школа знаходилася неподалік школи Проктора. У їхньої школи існувала домовленість з Академією, згідно з якою учні цих двох шкіл разом навчалися цнотливим танцям та разом ходили на бал, який влаштовували кожного Першотравня. Це називалося «підготовка учнів до їхнього соціального дебюту».
Лі вирахував, що Елізабет не пізнала такого життя. І це була більше аніж інтуїція: якось Александр вибухнув різкою критикою на адресу шотландського міста Кінрос, його пресвітеріанського священика та клану Драмондів, до якого належала й Елізабет. Якщо вірити Александру, то дівчат у цьому клані
«Чому ж я їй не сподобався? Тому що я метис? Ні, я не повірю, що моя матір так її любила б, якби знала, що Елізабет — фанатичка. Хоча він такий дивний — цей їхній альянс! Вона не може не знати про стосунки Александра і моєї матері».
— А Елізабет знає про тебе і Александра? — спитав він.
— Звісно, знає. Він намагався тримати нас на відстані, але не зміг. Не встигли ми поглянути одна на одну, як відразу ж стали вірними подругами, — пояснила Рубі.
«Іще одна відповідь на іще одне запитання. Однак таємниця стає дедалі загадковішою, а припущення — дедалі боліснішими. Що ж вони скажуть завтра під час обіду, коли я підірву свій заряд динаміту? Жду не діждуся!»
Перше, що побачив Лі, коли заснув, — це рот Елізабет, і йому дуже захотілося його поцілувати.
— Дивно, що Нелл не вийшла до нас перед учорашньою вечерею, — сказала Рубі, вітаючи Лі обіймами. — Ну як Сунь?
Лі теж обійняв її і посмикав за свій накрохмалений комірець.
— А мені обов’язково носити оцей хомут під час обіду тільки через те, що сьогодні неділя?
— Так, обов’язково. Елізабет ходить на службу до англіканської церкви, тому вона буде в парадному вбранні і в капелюсі. Ти так і не сказав мені, як там Сунь.
— У прекрасній формі — а як інакше? Здається, австралійська плутократія більше підходить моєму татусеві, аніж коли б він був звичайним китайським принцом у Пекіні. Ду-уже був радий мене бачити! Мені здалося, він проклинає той день, коли від мене відмовився.
— Розумієш, звідки йому було знати, що трапиться в майбутньому? Тоді, коли ти іще був гарненьким пухкеньким хлопчиком, — посміхнулася Рубі. — Він втратив, я знайшла.
— Пригадується, ти сказала, що вчора увечері мала підійти Нелл. Дивно, чому вона не прийшла?
— І справді дивно. Мабуть, через те, що вона — прихильниця вчення Дарвіна і відкидає релігійні постулати про те, що світ створив Бог.
— У шість років? Не сміши мене, мамо!
— Вона — справжнісінький вундеркінд, сину. Її цікавить здебільшого наука, хоча вона також малює, креслить, ліпить скульптури і винятково гарно грає на арфі та на фортепіано. Коли її пальці зможуть покрити октаву, я влаштую змагання. Я люблю її, але багато людей — не люблять. — Рубі посміхнулася. — Шокувати співбесідника — це її найбільший гріх. Тобі ця риса нікого не нагадує? Якщо гарненько подумати, то, напевне, саме через це Елізабет і не дала їй прийти до нас учора ввечері. Спочатку вона засунула б за пояс єпископа, а потім би прочитала лекцію про пеніс в ерегованому та спокійному станах. Вона марить анатомією і досить швидко здогадалася, що певні її аспекти у певній аудиторії можуть стати соціальним динамітом.
Лі вибухнув сміхом.
— От зухвале дівчисько! Гадаю, вона мені теж сподобається.
— Я знаю, що життя Елізабет було і буде важким, — мовила Рубі, — але дуже боюся, що життя Нелл буде іще важчим.
— Для кого, для дочки Александра Кінроса? Мамо, Нелл — це австралійська шляхта!
— Може, вона й донька Александра Кінроса, але вона — жінка, сину. Жінка, яка цікавиться речами, котрі чоловіки вважають виключно своєю прерогативою. Вона така педантка! Справжня «синя панчоха»! Звісно, Александр від цього просто в захваті, але він не зможе захищати Нелл від наскоків та образ усе її життя.