Долина совісті
Шрифт:
Ось так.
ЧАСТИНА ЧЕТВЕРТА
РОЗДІЛ ДВАНАДЦЯТИЙ
Сковані
Досвід з директрисою медучилища мав і позитивні, й негативні моменти. Цінним було те, що Анжела вперше в житті свідомо прив’язала до себе сторонню дорослу людину, а помилка полягала в підборі жертви. Звичайно, після тієї історії з Бароном їй хотілося дещиці — лише волі й відносної ситості, тільки спокою і хоч якихось прав у натовпі інших двоногих
Отже, знову опинившись посеред ворожого світу без даху над головою і засобів до існування, Анжела не злякалася і не занудьгувала, а якнайшвидше зайнялася влаштуванням своєї подальшої долі. Витягнуті в Гарольда гроші вона витратила на поновлення гардеробу і якісну косметику, і вже за кілька днів заявилася на так званий кастинг, що його влаштовував відомий продюсерський центр: молодій поп-групі, назви якої Анжела раніше ніколи й не чула, були потрібні дівчатка «на підспів»…
Вона непогано рухалася і трішки вміла співати, однак конкурсу — а високих гарненьких дівуль набігла сила-силенна — не пройшла. Якщо це і образило її, то тільки на крихту — вона ж бо чудово знала, що добре сміється той, хто сміється через два-три тижні.
Анжела підстерегла біля виходу вилощеного красеня-продюсера, зависла на ньому, гірко ридаючи, і попросися працювати прибиральницею, секретаркою, ким завгодно, і при цьому абсолютно безкоштовно — аби поближче до мистецтва. Продюсер вигнав її, але без злості — юна Анжела, прикрашена сльозами і незмивною косметикою, виглядала дуже зворушливо. Наступного дня вона знову прийшла на кастинг. Не пустили, але вона примудрилася-таки прорватися до продюсера на короткому відтинку під’їзд-машина. Той вилаяв охоронця, а Анжелі велів більше не приходити.
Вона затіяла облогу за всіма правилами. Цінувався будь-який дріб’язок — випадково пійманий погляд, благальне «Здрастуйте», дотик до рукава строкатого піджака. Увесь цей час вона ночувала де Бог дасть і харчувалася абияк, однак пута свою справу робили, і коли три тижні по тому всім обридла Анжела раптом щезла, певний дискомфорт — слабенький, на рівні легкої незручності — відчули як продюсер, так і — значно відчутніше — його охоронці.
А коли з’явилася знову — її зустріли вже милостивіше. Продюсер поплескав дівчину по запалій щоці та запропонував іще раз пройти прослуховування. Напевно, йому здавалося, що зі звичайної людської доброти і що це дивне фанатичне дівчисько заслуговує на легеньке заохочення. Як він помилявся!
Але найголовнішої своєї помилки він припустився два місяці по тому. Анжела вже репетирувала якісь «задні підспівки» у нікому поки не відомій поп-групі, тож продюсер вирішив, що дівчинка дуже мила, і мимохідь, нашвидкуруч, завалив на шкіряний диван у сусідній з його кабінетом кімнаті…
Вона вдала ображену невинність і зникла майже на тиждень. Продюсер не знаходив собі місця. Анжела трапилася йому ввечері, точніше, уранці після якогось заходу в нічному клубі, й, побачивши «дивну дівчинку» на капоті своєї машини, продюсер відчув — до нього повертаються молодість і життя…
Далі все було легко і просто. Анжела з «задньої дівчинки» стала «проектом», їй шили екзотичні костюми, вчили хореографії, пластики,
Тим часом Анжела вже розучувала спеціально написані для неї пісеньки. Тим часом у надсучасній і до жаху дорогій студії почався запис її першого «альбому», тим часом її фотографії мелькали в глянцевих журналах і щедро оплачені журналісти лабали рекламні статті. Між Анжелою і її всенародною славою залишалося якісь півкроку…
— Щось я не пригадую твого тріумфу, — сказав Влад. — Я, звичайно, не стежу за такого штибу музичними подіями, але часто їжджу в авто і слухаю радіо. Чи ти співала під псевдонімом?
— Ні, — Анжела зітхнула. — Мій альбом узагалі не вийшов. Це було саме того року, коли його грохнули… застрелили в одному шикарному барі.
Влад насупився:
— Не пам’ятаю. Ім’я продюсера пригадую — так, начебто був такий… Потім зник кудись.
— Не зник, а його вбили, — спокійно повідомила Анжела. — І дуже добре, що мене не зачепили… бо я саме була поруч. Устигла залізти під стіл… У мене потім голос зник узагалі. Я швиденько зібрала свої нові шмотки, до чого зуміла дотягтися, і — гайда… за відпрацьованою схемою.
— Чому? — здивувався Влад. — Хіба ти була в чомусь винувата?
— Мені заздрили, — пояснила Анжела. — Мене б у гівні утопили б перш, ніж я встигла сказати «а». А ще зажадали б готові записи викупити, студію оплатити, та мало чого… від гріха подалі. Чкурнула я. Не вперше.
І вона простягла руку і увімкнула радіо — ніби вказуючи на закінчення розмови.
Вони приїхали до столиці та зупинилися в готелі — не дорогому, але й не найдешевшому, не в центрі, але й не на околиці. Анжела помітно нервувала, і Влад не міг зрозуміти, чи є хоч якісь підстави для її страху, чи це манія переслідування у зародку, данина розхитаним нервам.
— Чого ти боїшся?
— Нічого, — відповідала вона ще нервовіше.
— Як ти думаєш, хтось міг нас вистежити? Поки ми вешталися дорогами? По тому, як ми в’їхали в місто — у годину пік, між іншим? За нами стежили з вертольота? Дані наших паспортів від портьє потрапили прямо в комп’ютер зловмисника? Інша річ, якщо ти в розшуку…
— Я не в розшуку! Справу закрито!
— Ну, і радій. І май на увазі: я послухав тебе тільки тому, що в мене в самого є певні справи в столиці…
Влад кривив душею. Він послухав її, дозволив Анжелі втягти себе у цю аферу і навіть налякати. Йому здавалося, що вона не говорить усієї правди, і це турбувало його дедалі більше.