Циклон
Шрифт:
Редактор дивиться на воду розчулено.
– Так оце, Сергію, вона і є, ота філософська вода, в яку не можна двічі вступити?
– Вона самісінька. Якраз з оцього каменя помітили колись, що все на світі тече, все міняється.
Пищик, присівши на гранітовій брилі, пробув зачерпнути водиці в пригорщу, але це йому не одразу дається - пузце заважав.
Сергій гримає басовито:
– Лізь у воду!
– О ні…
– Пушкін крижані ванни приймав. Після того йому добре писалось.
– В цьому ми не схожі з Пушкіним: де для нього поезія, там для мене - нежить. Хронічний
Пищик, бавлячись, торкає воду пальцем і одразу ж відсмикує, рожеві пуп'янки губенят в'яжуться в тиху усмішку:
– Яка прозорість… Ось про кого я з певністю міг би сказати: як редактор, я тебе наскрізь бачу. Читаю твій текст і підтекст. Он аж із дна просвічують камінці.
Сергій, натершись до червоного рушником, теж присів біля нього.
– І ти справді певен, що бачиш її наскрізь? Оцю античну воду, в яку всі мудреці дивились і тільки й дійшли до висновку, що “я знаю те, що нічого не знаю”? Справді, яка красива вода! Люблю саму фактуру води… Оцей її шум гармонійний, її вранішні бліки… А весняні потоки ти бачив? Коли йде сила весни, наливає, заповнює всі виямки, вирівнює всі кривизни, наближає все до ідеальних форм… Підкрадається непомітно, де вузьке місце - з'являється бистрінь… Об щось зачепилась - пеньок чи гілка - і вже там іскриться, вирчик зробивсь, мерехтить прискорена течія… До вчора був бережок - в ньому торішнє під водою різьблене листя дубів. Залізне. І з-під нього травиця жива, золенюсінвка, водичка її ворушить… А вода росте, росте! Уже розлилась, парує… Тіні дерев стоять у водяній тиші… Пахне життям!
– Просто панегірик на честь аш-два-о!
– Ти ж тільки вдивись… Це не просто аш-два-о… Яка енергія потоку! Цей його вічний плин, сповнений ідеальної пластики, хвильова динаміка світла, що в своїх блікахпереблпскуваннях несе зараз саму чистоту і свіжість життя…
Сергій ще раз шугнув у воду, обдав нею себе, забризкав редактора, аж той відскочив, ойкнувши. Оператор, вибравшись із потоку, став на камені, ще раз міцно терпужить себе рушником, тіло горить, Пищик зауважує похвально:
– А ти моцний, Сергію. З задатками атлета середньої ваги… Я гадав, на тобі значно більше накопичень…
– Саме залізо м'язів, - Сергій, згинаючи руку, демонструє біцепси.
– Апаратура дає. Хочеш; візьму тебе апаратуру тягати? Всебічно корисне заняття.
– А хто ж редагуватиме вас?
– Ах так, я про це й не подумав. Без вашого ж.брата мп пропали… Слухай, який у тебе стаж? По-моєму, ти редактор із сповитка. Виник, мабуть, раніше, ніж студія?
– Відколи народилась вона, відтоді виник і я. І вовіки перебудемо так, нерозлучні. Ти і я. Як позитивний і негативний заряд, що існують тільки в єдності, поокремо їх природа не знає.
– Ти, звичайно, позитивний?
– Чув, як орнітологи класифікують птахів? Є корисні, є шкідливі. Ще є шкідливо-корисні і корисно-шкідливі… Так от я, здається, належу до останніх: згодься, що від моііе таки більше користі, аніж некористі.
– За це тебе й любимо.
– Що б пак! Якби могла ваша вдіківська мафія, вона б мене в оцій річечці мілководній втопила. Я для вас “персона
– А може, це і є творчість?… Вирування оце, пошуки безкінечні… Ти помітив: навіть робітник-декоратор іноді, працюючи без ескізів, вносить щось своє, оригінальне…
– Багато галасу даремно - ось що у вас без мене було б… Бо ви ж як діти. Люди настрою, хвилинних реакцій, миттєвих спалахів…
– Ясно: ти єдиний між нас втілюєш тверезий голос розсудку.
– Мислення ваше імпульсивне, хапливе, вам нема коли зосередитись… Що побачив, що його вразило, - уже цим засліплений, уже захмелів; що досі було - те не так, те все до дідька, давай новий епізод, нову сцену, він уже й забув про те, куди мусить вести всіх вас надійна, тверда і затверджена сценарна дорога.
– Але ж наш Головний - людина цілеспрямована, цього, сподіваюсь, ти не станеш заперечувати?
– Цілеспрямованість його визнаю. Особливо, коли стає до монтажного стола…
– Так, у монтажі він - бог. З нашого брата не кожен, на жаль, пам'ятає, що монтаж - це не просто склеювання, що з безлічі можливих варіантів мусиш знайти один найвірніший - непохибний удар пензля художника! Крім знання, тут потрібна інтуїція, дар передбачення, дар ясновидця. Саме тут і розкривається, хто ти: митець чи ремісник. Ставиш поруч два кадри, віддалені простором і часом, визначаєш.їхнє художнє сусідство і мусиш безпомильно, отим надчуттям відгадати, які асоціації це сусідство викличе, якщо викличе взагалі… Навіть добрий кадр тут може вмерти або подесятеритися силою… Тут ти композитор, і від тебе залежить, чи бурю викличуть твої кадри, чи промайнуть як непомітність, нікого з глядачів не торкнувши, пропливуть сіризною сліпої холодної стрічки…
– Сподіваюсь, наша стрічка такою не буде. Маєм добротну сценарну канву, хоча…
– Що - хоча? Ще якісь привіз зауваження?
– Запам'ятай, Сергію: немає на світі сценарію, до якого б редактор не зумів підшукати бодай кількох - до того я: слушних - зауважень. Інакше який був би сенс мого ієну ванпя? До навіть вдало, пораджу зробити що краще. Вдо сконаленню немає меж.
– Що ж ти порадиш нам цього разу?
– Головний до мене, на жаль, но дужо дослухається. А я порадив би йому викинути один епізодичннй персонаж. Ну, скажи, навіщо йому отой Верещака? Тіш давно розвінчаний і висміяний нагниє кіно, відпрацьовашій, зашрпиі… Так затявся ж, і хоч ти йому що… А я ж із приязні зауважую, щораз намагаюсь бути тактовним…
– Такт за тобою визнаю… І все ж Верещака не.зайвий для фільму персонаж.
– Но зовсім су'іасна природа конфлікту. А вам треба наголосити іна основній конфронтації сил, адже ие лірична лінія, а головна боротьба незмиренностей - це контрапункт фільму, його рушій, його двигун. Ви ж па передній план весь час Шаміля та Прісю… Хоча як для мене… Ну, ще одна пара з безлічі різних Ромео і Джульетт, що зараз по всьому світу блукають з екрана на екран.
Оператор дивився на Пищика із смутком здивування, майже із жалем: