Циганка
Шрифт:
Коли після лекції шкільний сторож прочинив перед Грицьком двері курника, холод і жар пройшов по всьому його тілу. Перший раз за п'ять років доводилося йому йти в це місце, і він почував себе так, як почуває свіжа людина, коли перед нею прочиняться тюремні двері. Коло курника збіглася ціла купа школярів з усіх класів. Грицькові було надзвичайно, невимовно соромно, і він, закриваючись руками, як можна скоріш поспішав по східцях у курник.
– Не журися, батьку!
– крикнув услід йому Піхтір, який стояв тут і бачив, що його товаришеві тяжко; він залюбки згодився б тепер одбути кару за Грицька, йому, Піхтіреві,
Перші хвилини, коли зачинилася за ним ляда, Грицько сидів мов скований, і йому здавалося, що мало не ввесь світ перевертається перед ним. Потім помалу спокій став сходити до його, і він почав пригадувати подробиці події.
«За віщо він так осоромив мене?
– думав Грицько.
– Що я такого поганого вчинив?.. При всьому класі, при Галі - шмаровоз! сопливий!» Краска сорому зачервонила знов йому лице.
Підвів голову, став озиратись кругом. На горищі валялися старі лампи, якісь залізні прути, поламані меблі; за тряпками розвішані були низки узвару; кругом виднілося пір'я і птичий послід. Тишею й покоєм оддавало кругом, і в Грицька од серця помалу одлягло. В маленьке кругленьке віконце пробивалося блакитне світло весняного дня. Грицько підійшов до його і став дивитись на рідне село, що виднілося згори як на долоні.
«Шмаровоз», - пригадалися йому слова вчителя. «Може, в тім і біда моя, що я шмаровоз, - думав він, - яка вона й справді мені пара?.. У мене ось чоботи подрані, свитка зовсім стара і шапка з діркою; у мене батько та мати бідні, прості люди, а вона панянка... Ну і бог з нею - нехай шукає собі іншої пари».
Пригадавсь Грицькові гімназист Валя, якого він бачив на святках з Галею. «Ото їй скорій до пари, - думав собі Грицько, - панич з блискучими ґудзиками, ще й годинник у кишені, - а я що? Коли б іще хоч новеньку свитку пошили батько та козирок новий купили, тільки де там... матері он нема за що навіть чобіт купити.
Та нехай би й нову свитку справили батько, вже ж мені далеко в їй до Валі. Ні, не пара я їй. «Знать не стать мужику-вахлаку любити дворянську дочку», - пригадались йому слова Некрасова. Завтра ж треба написати їй, щоб мене забула.
– Грицькові стало шкода себе.
– Нехай шукає собі другого, а моя дорога інша. Я собі потихеньку буду вчитися... Ех, і вчитись буду я! Поступлю в технічну школу, а тоді, може, й вище куди, буду студентом... Приїду коли-небудь додому - Галя тоді зовсім забуде про мене, - буду собі гуляти де-небудь, вона тоді побачить, не впізнає й буде питати кого-небудь: чий то такий молодий студент? А їй скажуть: хіба ж ти не впізнала? То ж син нашого будошника, Грицько, той самий, що ходив до школи в подертій шапці. І вчитель тоді побачить і скаже: я знав, що з його вийдуть люди, він і в школі добре вчився. А я йому тоді пригадаю, як він посадив мене в курник, і йому стидно буде».
Замарився Грицько, незчувся, як надворі почало смеркати. Обійшов горище, надибав сушені груші, взяв скілько штук і почав гризти. Сів під виводом і став марити далі.
«А може, я й екзамену не здержу в технічне!
– подумалося йому.
– Ні, хіба ж я дурніший за других?.. Інші видержують, а я хіба ні? Хіба я чого не знаю? Ну, от хоч би взять історію - чого я там не знаю?
– У пам'яті Грицьковій одна за другою встав ряд історичних подій, царів, полководців.
– Зараз усю історію од палітурки
– подумав він.
– Арихметики, може, не знаю?.. Чи була ж у задачникові така задача, щоб я не зробив? Ех, ви! Давайте мені найтруднішу задачу в світі - зроблю! Валя з блискучими ґудзиками довіку не зробить тих задач, які я можу зробити!.. От хоч би, наприклад, оту...»
Грицько став згадувати про якусь трудну задачу, став вираховувати її в голові. Потім перейшов думками на географію й став конспективно повторяти її від початку до краю.
Далі якось географія почала змішуватися з історією та граматикою, і стади зринати в голові якісь давні малюнки...
Коли в коридорі почулася чиясь важка хода, Грицько кинувся й помітив, що він уже спав, прихилившись головою до виводу. Двері прочинив той же сторож і покликав Грицька, щоб той ішов додому. Грицькові знову пригадалась та образа, що сьогодні мав він од учителя, і він помалу, мовчки став виходити з курника.
– За віщо це тебе?
– спитав сторож.
– Хвалили, хвалили Музиченка, а то на тобі: зразу в курник!
Грицько хотів щось сказати, та почув, як зразу до очей підступили сльози, і він нічого не сказав дідові, тільки махнув рукою.
На заході червоніло небо і де-не-де по йому світилися зірки. Десь на краю села дівчата співали веснянки, гомоніли й галасували діти. Грицько мало помічав теє й поспішав додому.
– А я мало не проґавила вас!
– несподівано почув він за спиною знакомий голос.
Грицько озирнувся. Засапавшись і розчервонівшись, його наганяла Галя.
– Ви на мене сердитеся?
– просто й ласкаво спитала вона, йдучи рядом з ним.
– За віщо мені на вас сердитися?
– одповів Грицько.
– Знаєте, мене така досада взяла, що ви через мене попалися, що навіть обідати не хотіла, а далі не витерпіла та оце вийшла вас зустрічати.
– Галя щебетала жваво й весело і виймала щось із узлика, що був у неї під хусткою.
– їсти хочете? Нате!
– промовила вона, вийнявши з узлика пару пиріжків.
– Я хотіла туди принести вам, та побоялася, щоб учителеві не попастися на очі.
Грицько скоса поглянув на пиріг, подумав і взяв один. На душі у його прояснилося.
– Ви думаєте - боюся, що ото він мамі розкаже?
– казала Галя.
– Нехай розказує: анітрішки не страшно.
– А ваша мама не буде сердитися, коли довідається, що...
– Тут Грицько згадав про «Огородника» і хотів висловити Галі все, що передумав у курнику, аж став почувати, що охота до того пройшла.
– І зовсім нічого, - казала Галя, якось угадавши думку Грицькову, - я сама колись розказувала мамі про вас.
І що ж вона?
– зацікавився Грицько.
– А нічого. Тільки каже, - Галя соромливо осміхнулася, - каже, що тобі не Грицько, а скорій Павлушка до пари. Грицько - найкращий ученик, а ти лінтяйка. І як уже мені він увірився!
– казала інтимно Галя про вчителя.
– Скільки витерпіла я, бідна, од його!..
– І я не думав, що він такий... грубий, - промовив Грицько.
Гали схилилася ближче до Грицька і промовила стиха на адресу вчителя:
– Чорт носатий!
– Руда собака!
– таким же тоном додав Грицько. Коли б мені якось хоч до екзаменів доходити, а тоді - хай йому враг - і на екзамени не з'явлюся.