Буремні дев'яності
Шрифт:
Айвенгівський синдикат одержав наділ під розробку жильних покладів, але узаконеним концесіонером ще не став. Це — розсипне родовище, і на нього взагалі не мають права давати концесію, доводили старателі. Принаймні до того часу, поки не будуть вироблені розсипища і не виявляться хоч якісь ознаки залягання жили.
— Скидається на те, що компанія хоче загарбати розсипища, — казав Дінні, — а потім випустити акції, оголосивши, що це — жильне родовище: треба ж почистити кишені безталанним простачкам, які ще мріють розбагатіти на акціях.
На всіх приїсках Австралії, доводили старателі, за ними визнавалося право розробляти розсипища. У Вікторії концесії на
По всій Австралії діяв єдиний закон: землі, що містять золоті розсипи, можна здавати в концесію промисловцям лише після того, як розробка їх стане непосильною для старателів через велику глибину залягання, наявність грунтових вод або з інших природних причин і вимагатиме дуже великих затрат. Але тут, на наймолодших і найбагатших приїсках країни, уряд штату на догоду власникам рудників всіляко намагався урізати ці корінні права старательського населення. Старателі Заходу не бажали коритися такому безсоромному зневажанню їх невід’ємних прав, загальновизнаних по всій Австралії.
Так говорили ті, чиї інтереси репрезентувала Спілка захисту старательських прав, що готувалася вступити в боротьбу з урядом Форреста. Так говорили ті, хто відкривав ці приїски, хто ставив перші намети у далеких золотошукацьких таборах, загублених у глухому безводному краю колючих чагарників та скелястих кряжів. Це вони заклали основи золотопромисліовості країни і своєю працею покликали до життя міста серед колишньої пустелі. То невже вони дозволянь тепер жменьці іноземних спекулянтів та продажних політиканівукрасти в них те, що належить їм одвіку по праву й по закону?
Саллі уважно дослухалася, як рудокопи та старателі обговорюють з Дінні кожну зміну в становищі. Вона розуміла їхнє обурення і цілком поділяла його. Вона не могла відділяти себе від боротьби, яку вели ці люди. Ця боротьба була і її боротьбою.
Фріско висміяв її співчуття до старателів, коли одного ранку прийшов провідати її невдовзі після новорічного балу. Він був злий і ображений тим, що Саллі так віддалилась від нього за той короткий час, що минув від пам’ятної ночі на балконі. Вона поводилася з ним холодно й відчужено, задуману ним поїздку до моря навіть слухати не хотіла.
Але ж ви можете взяти з собою й дітей, умовляв її Фріско. Він найме для неї окремий котедж і поводитиметеся дужескромно. Гроші нехай її не турбують — він бере це на себе. Але Саллі відповіла твердо й рішуче:
— Ні, не можу, — спокійно сказала вона. — І не тільки через Морріса та дітей. Головне — наші люди. Я з ними, а ви — ні.
Фріско розлютувало те, що Саллі вплутує боротьбу старателів за свої права у їхні особисті взаємини. Він пішов геть, заприсягнувшись, що більше не допустить ніколи в житті, щоб якась жінка отак пошила його в дурні.
РОЗДІЛ L
На загальних зборах, скликаних на айвенгівському руднику, за ораторську трибуну правив двопарний екіпаж, у якому Мік Меньйон привіз Френка Воспера та ще одного члена парламенту; старателі — їх було чоловік шістсот-сімсот — з’юрмилися навколо, жваво обговорюючи останні події.
Було задушливе похмуре надвечір’я, що прийшло на зміну палючому дню. Останні відблиски призахідного сонця іще горіли на широкій рівнині біля підніжжя Боулдерського кряжа, на побілених стінах
Люди, що зібралися тут, були такі ж похмурі й суворі, як і довколишній краєвид у це надвечір’я. Всі вони розуміли серйозність становища. Кожного сповнював гнів — гнів, викликаний свідомістю того, що над ними вчинили велику несправедливість.
Вони цілком здавали собі справу в тому, що вступають у боротьбу з могутніми силами капіталу, які хочуть загарбати те, що належало їм по праву, відколи перші партії старателів прийшли в Австралію шукати золото.
Вони розуміли також, що сутички, які на них чекають, не обійдуться без жертв, що декому з них, можливо, навіть доведеться накласти життям. Але це не зупиняло їх. Бойовий дух трудящого люду, що століттями боровся проти несправедливості та гніту, жив у кожному з них і вказував єдиний можливий для них шлях — шлях боротьби з тими, хто хотів розтоптати їхні права на догоду можновладцям.
На зборах були люди, що кілька років тому брали участь у великих страйках стригалів у Квінсленді та Новому Південному Уелсі. З гнівом і болем згадували вони про те, як робітників примусили скоритися силою зброї, незважаючи на всю справедливість їхніх вимог. Тут були люди, які ще пам’ятали «Еврику» [26] , де вони, сховавшись за частоколом, відстрілювались од військ, кинутих урядом проти старателів, що повстали проти його деспотичних наказів.
Згадки про «Еврику» чулися то тут, то там, і кожен добре усвідомлював, куди може завести їх ця боротьба. Але всі присутні на зборах, здавалось, були готові на все, щоб відстояти права, якими здавна користувалися старателі Західної Австралії. Проте Спілка захисту старательських прав застерігала від будь-яких насильницьких дій, що суперечили б легальним методам боротьби.
26
Мається на увазі повстання гірників штату Вікторія в 1856 році, штаб якого містився в готелі «Еврика».
Мік Меньйон, керівник Спілки, досить категорично сказав про це у своїй промові. Його обрали головою, і він розтлумачив мету цих зборів.
— Недолугий такий чоловічок, миршавий на вигляд, а подивилися б ви, як він веде збори! — розповідав Дінні. — Якщо головує Мік, можна ручатися, що безладдя не буде. А як говорить, хай йому всячина! Усі принишкли — чутно, як муха пролетить. Хоч він, звичайно, не такий проречистнй, як Френк Воспер, особливо коли той розійдеться, і нерівня отому навіженому балакунові — Чарлі Мак-Карті, та й хлопців не вміє смішити, як Меллокі О’Дуайр, що тільки скаже слово — і всі аж корчаться від реготу. Але Мік головатий, і хлопці йому вірять; знають, що він не здрейфить, що йому можна доручити захист своїх інтересів.
Мік це чудово розумів і знав, куди треба повернути, щоб старателі дістали підтримку всього населення приїсків.
— Така сама постанова, як оця поправка щодо десяти футів, призвела до заворушень у Баллараті, — сказав він. — У тисяча вісімсот сорок п’ятому році старателі повстали проти цієї несправедливості, і, звісно, вони були праві. Але ми не порушники закону, навпаки, ми його підтримуємо. Порушник закону — нинішній уряд. Він же й видав цей закон, щоб узаконити своє беззаконня.