Brute force
Шрифт:
– Зрозумло. Значить у нас зараз два боздатних лицаря.
– Два? Що Ви мате на уваз?
– закрутила головою Кайя, нчого не розумючи.
– Що за другий лицар?
– Ой, зовсм забула тоб сказати, Кайя. ди в ангар зустрчати нашу гостю - вона скоро ма прилетти. А ти, Ханл, покажи мен ту штуку, що так налякала Синього.
– Так Ваша Величносте!
Залишившись сама на майданчику, Кайя пдйшла до труби й просто з цкавост зазирнула туди, псля чого одразу ж вдскочила, наче ошпарена - хлопець так стояв у тй же поз, що вона його залишила, в трубу було дуже добре видно... Скрутивши об'ктив, щоб бльше нхто не дивився на це неподобство, Кайя побгла в ангар -
– Сестра?!
– Кайя навть вдступила назад, коли в бк з кокона вистрибнула молода жнка з завитим у два пишн хвости фолетовим волоссям - в тон лицарю.
– Що ти тут забула?!
– То ось як ти зустрчаш тих, хто прийшов у справах?
– оманливо ласкаво звернулася до сво родички гостя, з хижою посмшкою наближаючись до вдступаючо двчини.
– Вчителям Свято земл неналежить втручатися у державн справи.
– Належить, коли це стосуться мох найгрших учениць.
– задоволено тискаючи у мцних обймах нарешт спйману уткачку.
– Ну показуй, що ти тут накола, поки мене не було.
– Ох, ну й послав же Сейку сестру.
– буркнула Кайя, ледве звльнившись з з полону.
Сестру звали Мзайя, бльшо за не нахабниц на свт, на думку Кай, було не знайти. Подавши безсоромниц, яка так бгала за нею у мокрому купальнику плаття, двчина повела на той-самий майданчик. Поки Мза гралася з трубою, безуспшно намагаючись налаштувати, Кайя описувала й ситуацю.
– Значить замсть плота ви спймали якогось хлопчиська?
– рончно подивилася на молодшу сестру жнка, в черговий раз прикладаючись до окуляра.
– Так. Напевно це теж був вдволкаючий маневр.
– Дивно. Майстри такого рвня завжди були у центр уваги. Я подивлюся в архвах, хто з наших випускниць могла досягнути подбних результатв, але щось мен пдказу, що там нчого подбного не... Що?! Що це вн робить?!
– Що?! А ну пусти!
– Кайя вдштовхнула сестру в сторону припала до окуляра, аби у найменших деталях роздивитися...
– Ах ти ж поганка!
– Ха-ха, купилася!
– Мзайя взялася штурхати сестру, яка вже була пд стать свого волосся.
– Ти а н трохи не змнилась.
– Ти теж.
– Ох, здаться я знаю, чому вн мовчить. Ти його налякала, як усх свох попереднх залицяльникв, так?
– Вдстань!
***
День пройшов спокйно, якщо не брати до уваги легку застуду, яку я пдхопив стоячи голяка пд вдкритим небом. Якби я не сидв всередин тла - подумав би, що у парубка СНД. Його мунтет був фактично убитий, а кишечник не постачав навть половини необхдних мен елементв. Усе доводилося робити самому.
Але для повноцнного розмноження наноботв були потрбн деяк метали, тому я був змушений стояти, вчепившись в рештку, видляючи з не залзо та деяк нш сполуки з фарби на поверхн. Проблем з енергю у мене, завдяки технологям цефв, тепер не було, тому я перетворював у тепло, уникаючи переохолодження тла. Всього за клька годин мен вдалося вдвч збльшити свою масу, порвняно з попереднми днями. Але для нормального росту потрбне було харчування, яке в клтц дстати було вельми складно. Я мг би розщеплювати деревину з пдлоги, але можливий результат абсолютно не виправдову засоби. Хба що мен доведеться вибиратися назовн.
Поступово наступив вечр. Не зважаючи на холод я не спшив одягатися у подан мен реч, оскльки на поверхн
Все йшло нормально, доки двер каземату не вдчинилися на балкон не вийшов якийсь чоловк. На вигляд звичайний молодий джентльмен, якими х зображували на меж 18-19 столть, навть вбрання трохи схоже, от тльки було у ньому щось дивне. Вкотре страждаючи вд вдсутност таких звичних корисних сенсорв, я спробував описати його словами. Високий, стрункий, обличчя трохи витончене - майже аристократичне, довге свтле волосся. На думку спадало лише одне визначення: священик. Саме такий стереотип найкраще накладався на його поведнку. Незнайомець прийшов не з пустими руками, а принс кошик з жею: хлбина та клька незнайомих овочв - саме те, що потрбно молодому здоровому органзму.
– Пригощайся.
– сказав вн, поклавши кошик на край балкону бля дверей.
– Ти напевно голодний.
можна було б прийняти подарунок, але спостергаючи за незнайомцем я зовсм забув одну важливу рч - я тепер диний власник тла, тому мав би якось зреагувати на його появу, а я ж так стояв, наче статуя, за цлий день навть не клпнувши. Крм того я зовсм не працював над голосовим апаратом. Ну як йому тепер вдповдати?
– Мовчиш увесь цей час... Може хоч м'я сво назвеш? Мене звати Улайт.
– Пах.. Пгак...
Вокабулятора в мене поки нема, живою горлянкою я ще н разу не користувався, а представитися треба вже зараз. Що робити? Доведеться ти на жертви: це тло уже представлялося свом менем, хоча я цього ще не мг чути, а значить рухи голосових зв'язок уже записан. Так, десь воно було тут...
– Масаке Кейнс.
Ну й м'ячко! Треба термново придумати соб якесь прзвисько. Може Кейнс скоротити на Кей? Точно - буду як люди в чорному!
– Масаке Кейнс?
– мстер Улайт нарешт вимовив незвичне м'я.
– Кей.
– поправив я його.
– Невже ти... Н, такого не може бути. Ну, не соромся. Смачного.
– побадав вн, вийшов.
– Уг... Ум... Кей. Грррр...
Н, поки не налаштую вс системи - говорити марно. Ну нехай: мова може й почекати, а от слух треба пдсилити. швидко. Швидше! Ще швидше! Нарешт вс приготування завершен, я почув недалеку розмову.
– Неймоврно лорд Улайт! Ви так швидко дзналися його м'я!
– А я теж хотла так зробити.
– зауважив новий голос.
– Кейнс значить. А вн дйсно один з тих убивць?
– Навть якщо й так, то все одно шкода його на холод тримати.
– Коли вн супиться, то ста такий милий...
– на коору схожий.
– Мен сумно про це говорити, але замах на життя королеви - дуже серйозний злочин.
– Ви говорите так, нби я якийсь демон.
– обзвалася вищезгадана королева.
Хрусь! Ой, здаться я трохи перестарався, коли адаптовував кишечник до екстремальних умов: програма сприйняла кошик як один з пдходящих для переробки об'ктв, я зараз з апетитом жував частину ручки. Н, так дло не пде: вимикамо ус фонов програми, що вдповдають за моторику, знову звикамо працювати власними кнцвками. Готово, можна виплюнути шматок деревини... Хм, а у них смачн кошики. Стоп, а чому це вони ус на мене так витршилися з коридору? Не звикли бачити ствну деревину? Ну нехай дивляться: моя клтка - мо правила. Принаймн тепер можна спокйно подумати над свом майбутнм.