Безсоння
Шрифт:
— Спасибі, але я обіцяв племінниці Боба посидіти з ним. Звичайно, він і уявлення не має, хто я такий, але це не важливо, тому що я знаю, хто він. Розумієш?
— Звичайно. Тоді розбігаємося.
— Гаразд. — Мак-Ґоверн, і далі так само посміхаючись, ще раз пробіг очима листівку. — Чудово, просто чудово!
Ральф радісно посміхнувся, бачачи торжествуючий вираз обличчя старого друга.
— I я так гадаю.
— Я бився з тобою об заклад на п’ять баксів, що вона знову зійдеться з цим прибацаним… Але я з радістю визнаю,
— Трохи, — відповів Ральф, але тільки тому, що був упевнений — Білл розраховує на подібну відповідь. Насправді Ральф вважав, що зараз Мак-Ґоверн напрочуд виразно себе охарактеризував, і ніхто не зміг би зробити цього краще.
— Приємно, що хоч у когось справи йдуть краще, а не гірше, га?
— Звичайно.
— Луїза вже бачила листівку?
Ральф похитав головою:
— Покажу, як тільки побачу її. Луїзи немає вдома.
— Обов’язково. Ти почав краще спати, Ральфе?
— Гадаю, у мене все гаразд.
— Добре. Ти маєш трохи кращий вигляд. Наче зміцнів. Нам не можна здаватися, Ральфе, розумієш? Це дуже важливо. Ти згоден?
— Згоден, — відповів Ральф, зітхаючи. — Гадаю, тут ти маєш рацію.
За два дні Ральф, сидячи за кухонним столом, повільно їв вівсяну кашу (звісно, без жодного бажання, але він чув про користь вівсянки).
Перед ним лежав свіжий номер «Деррі ньюс». Він швидко прочитав статтю на першій сторінці, але погляд його раз у раз притягала фотографія; здавалося, вона відображала найгірші, хоч і непояснені, передчуття, які не покидали його весь останній місяць.
Ральф вважав, що заголовок над фотографією — «СПРОВОКУВАЛА НАСИЛЬСТВО» — не відповідав змісту статті, але це його не здивувало; читаючи газету багато років, він звик до її необ’єктивності, включаючи й кампанію проти абортів. І все-таки газета була доволі обережною, відокремлюючи себе від «Друзів життя», і Ральфа це не дивувало. «Друзі» зібралися біля автостоянки, неподалік як від будинку Центру допомоги жінкам, так і від міської лікарні, чекаючи прихильників альтернативи, що пройшли маршем по центру міста. Більшість демонстрантів — їх було близько двохсот — несли плакати з портретом Сьюзен Дей і гасла «ВИБІР, А НЕ СТРАХ».
У наміри демонстрантів входило залучити до себе нових прихильників у міру просування до Центру, і колона справді розросталася. «Альтернативники» мали намір провести короткий мітинг біля будинку Центру, агітуючи людей прийти на виступ Сьюзен Дей, після якого їм запропонують прохолодні напої. Однак мітинг не відбувся. Як тільки прихильники альтернативи наблизилися до автостоянки, «Друзі життя», кинувшись уперед, перегородили дорогу, виставивши як прикриття власні гасла («УБИВСТВО Є ВБИВСТВО», «СЬЮЗЕН ДЕЙ, ШВИДШЕ ЗАБИРАЙСЯ ГЕТЬ!», «ПРИПИНІТЬ ВИНИЩУВАННЯ БЕЗНЕВИННИХ!»).
Демонстрантів супроводжувала поліція, але ніхто не був готовий до тієї стрімкості, з якою вигуки й погрози переросли в бійку.
Почала бійку одна з прихильниць «Друзів життя». Побачивши свою дочку в лавах «альтернативників», літня пані, відкинувши плакат, накинулася на неї. Приятель дочки спробував заспокоїти матір.
Коли ж вона роздряпала юнакові обличчя, той штовхнув її на землю.
Почалася рукопашна, яка спровокувала більше тридцяти
На першій сторінці ранкового випуску «Деррі ньюс» красувалися Гамільтон Дейвенпорт і Ден Далтон. Фотограф зафіксував оскал на обличчі Гамільтона, такий не властивий його звичайній добродушності. Кулак лівої руки піднятий догори в примітивному жесті тріумфу. Права ж тримає, мов німб, плакат «ВИБІР, А НЕ СТРАХ», над головою — grand fromage [25] — натхненника «Друзів життя». Погляд Далтна затуманений, рот відкритий. На контрастному чорно-білому фото кров, що тече у нього з носа, скидається на шоколадний соус.
25
Головка сиру (фр.).
Ральф раз у раз відводив погляд від фотографії, намагаючись зосередитися на вівсянці, але знову й знову згадував той день, коли вперше побачив одне з оголошень про псевдорозшук (яких тепер було багацько по всьому Деррі), коли він ледь не знепритомнів біля Строуфорд-парку. В основному Ральф повертався думками до виразів їхніх облич у той день: палаючий від гніву Дейвенпорт, що читає оголошення в запилюженій вітрині, і гордовито усміхнений Далтон, який усім своїм виглядом немов промовляє, що таким недоумкам, як Гамільтон Дейвенпорт, не дано збагнути вищу мораль проблеми абортів. Ральф міркував про те, яке ж провалля пролягло між цими двома людьми, і його стривожений погляд знову повертався до фотографії. За спиною Далтона стояли два демонстранти, обидва з гаслами на захист життя, і пильно спостерігали за конфронтацією. Сухорлявого чоловіка у рогових окулярах Ральф не знав, зате другого він знав чудово — Ед Діпно. Але в цьому контексті присутність Еда не відігравала великої ролі. Жахливими були обличчя обох чоловіків, які багато років пліч-о-пліч вели бізнес на Вітчгем-стріт, — Дейвенпорта, з його оскалом печерної людини й стиснутими кулаками, і Далтона, із затуманеним поглядом і розбитим до крові носом.
Ральф подумав: «Ось куди заводить людину необережність у своїх пристрастях. Краще б усе на цьому й закінчилося, тому що…»
— Тому що якби у цих двох була зброя, вони перестріляли б один одного, — пробурмотів він, і в цей момент продзвенів дзвінок при вході. Ральф підвівся, кинувши оком на знімок, і раптом відчув легке запаморочення. Разом з цим прийшла дивна, похмура впевненість: там, унизу, Ед Діпно, і лише Бог знає, що у нього на умі.
«Тоді не відчиняй дверей, Ральфе».
Він нерішуче постояв біля кухонного столу, гірко шкодуючи, що не може пробитися крізь туман, який, здавалося, весь цей рік постійно жив у нього в голові. Дзвінок продзвенів знову, і Ральф зрозумів, що він прийняв рішення. Та нехай до нього з’явився хоч сам Саддам Хусейн; це його дім, і він не буде ховатися, як боягузливе щеня.
Ральф проминув вітальню, відчинив двері в коридор і пішов сходами вниз.
Пройшовши кілька сходинок, він трохи отямився.