Біблія /Библия

Нечуй-Левицький Іван Семенович

2 І молився Йона Господеві з черева в кита

3 І промовляв: В смутку мойму покликнув я до Господа, й він вислухав мене; з черева преисподньої взивав я, а ти почув мій голос.

4 Вкинув єси мене в глибінь, у серце моря, і води обгорнули мене; всї води, всї филї твої проходили надо мною.

5 Вже я думав: Відкинений я від очей твоїх, а тепер чей я знов побачу храм твій сьвятий.

6 Обняли мене, добирались води до душі моєї, безодня зачинила мене в собі; морські трави обвили

голову менї.

7 Попід підвалини гір потонув я, і земні засови замкнули мене, здається, на віки; але ти, Господи, Боже мій, виведеш душу мою з сієї глибинї пекольної.

8 Як душа завмірала в менї, спогадав я на Господа, й ось, молитва моя дійшла до тебе, до храму сьвятого твого.

9 Хто марні й ложні боги шанує, той покинув Милосердного свого,

10 Я же голосом похвали принесу тобі жертву; чим обрік себе, те я й сповню; в Господа бо одного - рятунок.

11 І повелїв Господь киту викинути Йону на сушу.

Йона 3

1 І надійшло слово Господнє до Йони вдруге:

2 Вставай, подайсь у Ниневію, город великий, і проповідуй в йому, що я повелїв тобі.

3 І встав Йона, й подавсь у Ниневію, як повелїв Господь; Ниневія ж була великий город, на три днї ходи.

4 І почав Йона проходити город, скілько мож за один день перейти, й проповідував, говорючи: Ще сорок день, а Ниневія стане розвалищем.

5 І повірили Ниневійцї Богу: оголосили піст, і понадївали волосяницї, від найбільшого та й до найменьшого.

6 Бо поголоска про се дойшла до царя Ниневійського, - й устав царь із свого престолу, скинув із себе царську одежу свою, й закутавсь у волосяницю, і сїв на попелї.

7 І звелїв сповістити в Ниневії й заповісти від іменї царського й вельмож своїх, щоб нї люде, нї скотина, нї воли анї вівцї нїчого не їли й не пасли та й води не пили;

8 Та щоб окриті були вереттєм - людина й скотина, й скілько сили, взивали до Бога, та щоб кожне покинуло ледачу дорогу свою й неправедні вчинки рук своїх.

9 Хто знає, може Бог іще змилосердиться й відверне від нас палаючий гнїв свій, і ми не погинемо.

10 І побачив Бог їх учинки, що вони покинули свою ледачу дорогу, й пожалував Бог наслати на них те лихо, яким їм був загрозив, і не наслав.

Йона 4

1 Йона ж розсердився тяжко й запалав гнївом,

2 І моливсь Господеві й промовив: О, Господи, хиба ж не се говорив я, бувши ще в моїй країнї? тим же то й хотїв утекти в Тарсис; знав бо я, що ти - Бог благий і милосердний, довготерпеливий і багатий на ласку, та що маєш спожалїннє над нуждою.

3 Возьми ж у мене душу, Господи, бо лучше менї вмерти, анїж жити.

4 Господь же сказав: Чи ж слушно се тебе так розсердило?

5 І вийшов Йона з міста й осїв від східнього боку міста, та й зробив

собі там будку та й седїв у холодку, визираючи, що станеться з городом.

6 А Господь Бог виростив ростину, й знялась вона понад головою в Йони, щоб мав тїнь над головою, та щоб успокоїв свою досаду, й Йона вельми зрадїв тій ростинї.

7 Як же назавтра вранцї почала зоря зоріти, повелїв Бог червякові, щоб підгриз ростину, й вона всхла.

8 А як зійшло сонце, послав Бог гарячого восточнього вітра, й сонце припекло Йону в голову, так що він зовсїм ізовяв, і бажав собі смертї й сказав: Лучше менї вмерти, анїж так жити.

9 І промовив Бог до Йони: Чи то ж бо тобі так досадно через ростину? Він відказав: Досадно, хоч би й умерти.

10 Тодї сказав Господь: Тобі жаль ростинки, дарма що коло неї не поравсь і не зростив її, - що за одну ніч виросла й за одну ніч поникла;

11 А менї б то та не жаль було Ниневії, великого городу, що в йому більш ста й двайцятьох тисяч чоловіка живе, що не вміють розпізнати правицї од лївицї, та й так багато скотини?

Михей 1

1 Слово Господнє, що надійшло до Михея Морастія за Юдейських царів Йоатама, Ахаза й Езекії, а було йому обявлене про Самарию й Ерусалим:

2 Слухайте, всї народи, вважай, земле, й уся її повня! Нехай буде Господь Бог сьвідком проти вас, Господь із сьвятого храму свого.

3 Ось бо, Господь вийде з пробутку свого, зійде вниз і возьме під ноги високих на землї.

4 Гори розтануться під ним і долини, як віск від огня, стопнїють, мов ті води, що ллються з гори.

5 А все воно - за Яковову безбожність, за гріх дому Ізрайлевого. Від кого безбожність Яковова? хиба ж не від Самариї? Від кого висоти в Юди? хиба ж не від Ерусалиму?

6 За се зроблю з Самариї купу розвалищ у полї, місцем, щоб на йому виногради садили; каміннє , сї позвергаю в долину, відкрию її підвалини.

7 Всї ідоли її порозбиваю, й усї дари її любодїйні спалю огнем, та й усї боввани її передам на розбиваннє; бо вона їх із плати за блудництво построїла й пійдуть вони дарами до (другої) блудницї.

8 Тим же то буду ридати-голосити; як ограблений і обнажений, - ходити; вити, як шакал, як струсї, - пищати.

9 Болючий бо побій її дійде аж до Юди, наближиться до ворот мого народу, до Ерусалиму.

10 Не пускайте ж про се поголоски хоч у Гетї, не голосїте там; ув оселї Офра покрийте себе попелом.

11 Переселяйтесь (у неволю), Шафирські осадницї, стидовично понажені; не втече й осадниця Заананська; плач у Езелї не дасть вам з'упинитись там.

12 Оплакує своє добро осадниця Мароти, бо лихолїттє наближується й до воріт Ерусалимських.