Атлантида
Шрифт:
Вона на мить замислилася.
— Дюра! Там протікає маленька річечка Дропт. І стоїть старий великий замок.
— Ви знаєте Дюра? — запитав я вражено.
— Туди їздять з Бордо вузькоколійкою, — вела далі вона. — Шлях пролягає між пагорбами, вкритими виноградниками, котрі увінчують руїни феодальних замків. Села мають гарні назви: Монсегюр, Совтер-де-Гюєн, Ла Трен, Креон… Креон, як в «Антігоні».
— Ви там були?
Вона подивилася на мене.
— Кажи мені «ти», — спроквола мовила вона. — Рано чи пізно кінчиться тим, що будеш зі
Ця загрозлива обіцянка сповнила мене безмежним щастям. Я згадав слова Ле Межа: «Не кажіть нічого, доки ви не побачите її. Побачивши її, ви зречетесь усього задля неї».
— Чи була я в Дюра? — вела далі вона, вибухнувши сміхом. — Ти жартуєш. Уяви онуку Нептуна в купе першого класу залізниці міжміського сполучення!
Простягнувши руку, вона показала мені величезну білу скелю, що здіймалася над пальмами в саду.
— Ось де кінчається мій обрій, — сумно сказала вона.
Антінея взяла одну з книжок, що лежали довкола неї на лев’ячій шкурі, й відкрила її навмання.
— Це довідник залізниць Заходу, — сказала вона. — Яка чудова література для тих, хто прикутий до одного місця! Зараз пів на шосту вечора. Три хвилини тому прибув пасажирський поїзд до Сюржера в Нижній Шаранті. Він вирушить за сім хвилин. Через дві години прибуде до Ла Рошелі. Як дивно думати тут про подібні речі. Така віддаль! Такий рух! І така нерухомість!
— Ви добре володієте французькою, — сказав я. Вона якось нервово засміялась.
— Мушу. Так само як німецькою, італійською, англійською, іспанською. Спосіб мого життя зробив з мене справжню поліглотку. Але французькій мові я віддаю перевагу перед туарезькою і навіть арабською. Мені здається, що я знала її завжди. І повір, кажу це не для того, щоб зробити тобі приємність.
Запала тиша. Я думав про її прародичку, ту, про яку Плутарх сказав: «Мало з якими народами їй був би потрібний перекладач. Клеопатра зверталася до ефіопів, троглодитів, іудеїв, арабів, сірійців, мідійців, парфян їхньою мовою».
— Не стовбич отут, посеред зали. Це дратує мене, йди сюди і сідай коло мене. Посуньтеся, пане Гірам-Руа.
Гепард охоче скорився.
— Дай мені руку, — звеліла вона.
Поруч з нею стояла оніксова чаша. Вона взяла з неї простий перстень з орішалку й наділа на палець моєї лівої руки. Я побачив, що вона носить такий само.
— Таніт-Зерга, подай мосьє де Сент-Аві трояндового шербету.
Негритянка в червоному шовковому вбранні поквапилася виконати наказ.
— Моя особиста секретарка, — відрекомендувала її Антінея, — мадемуазель Таніт-Зерга з Гао на Нігері. Її рід майже такий само давній, як і мій.
Кажучи це, вона дивилася на мене. Її зелені очі втупились у мої.
— А твій товариш, отой капітан, — запитала вона голосом, що звучав ніби здалека, — я ще не знаю його. Який він? Чи схожий на тебе?
Отже, вперше з тієї миті, що був коло неї, я згадав про Моранжа. Я не відповів.
Антінея всміхнулася.
Тепер вона лежала випроставшися на лев’ячій
— Час повернутися до нього, — сказала вона байдуже. — Незабаром тобі передадуть мої розпорядження. Таніт-Зерга, проведи пана й покажи його кімнату. Він не знає, де вона.
Я підвівся й узяв її руку, щоб поцілувати. На знак своєї влади наді мною вона міцно притиснула її до моїх вуст, так, що на них виступила кров.
Я знову опинився в тісному коридорі. Дівчина в червоній шовковій туніці йшла попереду.
— Ось твоя кімната, — сказала вона. І додала:
— Тепер, якщо хочеш, я проведу тебе до їдальні. Інші зберуться тут на обід.
Вона розмовляла, сюсюкаючи, чарівною французькою мовою.
— Ні, Таніт-Зерга, ні. Волію сьогодні ввечері залишитися тут. Не хочу їсти. Я втомився,
— Ти запам’ятав моє ім’я, — мовила вона. Здавалося, її це сповнило гордістю. Я відчув, що при нагоді мав би в ній спільницю.
— Я запам’ятав твоє ім’я, маленька Таніт-Зерга, бо воно гарне [37] .
І додав:
— А тепер, мала, залиш мене, я хочу побути на самоті.
Вона затрималася в кімнаті. Я був зворушений і роздратований. Мене охопило нестерпне бажання заглибитися в себе.
— Моя кімната над твоєю, — сказала вона. — На цьому столі є мідний дзвінок. Якщо потребуватимеш чогось, подзвони. Прийде білий таргієць.
Це повідомлення на мить звеселило мене. Я потрапив у готель посеред Сахари і мав лише подзвонити, щоб мене обслужили.
37
Берберською мовою «таніт» означає «джерело» «зерга» — жіночий рід прикметника azreg, тобто «блакитна». (Нотатки п. Леру).
Я оглянув свою кімнату. Моя кімната! Скільки часу вона належатиме мені?
Це було досить просторе приміщення. Подушки, диван, альков, витесаний у скелі. Кімнату освітлювало широке вікно, затулене рогожаною шторою.
Я підійшов до нього й підняв штору. До кімнати полинуло проміння призахідного сонця.
Спершися на кам’яне підвіконня, я глибоко задумався — серце було сповнене невимовних почуттів. Вікно виходило на південь і було на висоті принаймні шістдесяти метрів над землею. Вулканічна стіна простягалася вниз, надзвичайно гладка й чорна.
Переді мною, на віддалі приблизно двох кілометрів, височіла інша стіна: перший земляний вал «Крітія». А далі виповнювала простір червона пустеля без кінця й краю.
РОЗДІЛ XII
МОРАНЖ ВСТАЄ І ЗНИКАЄ
Я так втомився, що спав до наступного дня. Прокинувся лише о третій годині пополудні.
Одразу ж згадав учорашні події, і вони здалися мені надзвичайними.
«Постривай, — сказав я собі. — Простежимо все по порядку. Але спочатку слід порадитися з Моранжем».